Рухаючись за слідами кривавої бійні, жерці досягли стін, де могли спостерігати за діями божка, проте Кловус не став виходити на поле бою. Сутність зробить усе за них.
Поза міськими стінами гетрренські вершники штурмували місто, кидаючи відра з палаючою смолою, аби підпалити частокіл. Сміливі ішаранські солдати, вишикувавшись перед воротами, зіткнулися з ворогом. Начальник міської охорони опинився перед дебелою жінкою, Маґдою. Він кинувся з мечем на Маґдиного коня і поранив його, що змусило звіра сахнутися вбік. Кинувши лютий погляд, жінка-варвар замахнулася перекрученим дерев’яним дрючком і вдарила його по шолому із глухим мокрим звуком, розколовши його голову, наче диню.
У наступну мить Маґда повернулася до знавіснілого божка, який з’явився з-поза міських стін. Мішанина кігтів, хутра та рогів, що служила уособленням божка, здавалася розмитою, вона набирала певної форми і знову міняла її, розростаючись на полі бою. Побачивши істоту, гетрренські коні заіржали, нажахані побаченим, проте варвари, нахльостуючи батогами, погнали їх уперед. Вони кидали в божка списи, однак не могли завдати жодної шкоди сутності, цій мінливій, тріскотливій масі.
Двоє вершників-варварів кинулися на божество, жбурнувши в нього відра з палаючою смолою, але вогонь і дим тільки додали йому сил, і божество вдарило у відповідь пазуристою лапою, гострими, як бритва, крилами та потужним хвостом пантери. Безформна маса енергії увібрала в себе усю смертельну небезпеку лісу. Сутність розірвала трьох гетрренських воїнів та їхніх коней — на їх місці вибухнули фонтани крові, шматків м’яса та перемішаних кишок. Інші вершники зібралися навколо Маґди, а сама вона кинулася вперед, розмахуючи перекрученим дрючком. Іншою рукою вона схопила спис і кинула його в божка, несучись до нього галопом.
Спостерігаючи за боєм зі спостережного майданчика, Кловус сміявся. Його очі сяяли. Нере була вражена тим, що може зробити її божок, і тому з полегшенням спостерігала за тим, як їм вдалося спрямувати його руйнівну силу назовні.
Кружляючи, варвари оточили божка з усіх боків, ніби їхня спільна атака могла завдати шкоди сутності. Перший вершник завдав удару, і божок убив його, підкинувши коня високо в повітря. Нові й нові вершники наскакували на божка, билися, кричали... гинули.
Коли напала Маґда, божок відкинув її назад, жбурнувши геть разом із конем. Жінка-варвар встигла випустити повіддя і, покотившись по траві, зуміла підвестися. Сутність рухалася вперед, переслідуючи інших Гетрренів.
Кловус нарахував щонайменше тридцять нападників, убитих за перші миті бою. Твердо ставши на товсті ноги на вільній ділянці землі та прийнявши бойову стійку, Маґда завила, наче кидаючи виклик. При цьому вона невпинно розмахувала своїм дерев’яним дрючком. А коли один з вершників галопом помчав до неї, вона вхопилася за його руку і заскочила на коня позаду нього, а тоді свиснула і видала зухвалий вереск.
Гетррени продовжували битися, проте Кловус зрозумів, що варварам не під силу протистояти божку. Маґда завила інакше, і вершники зімкнулися навколо неї та помчали назад, відступаючи.
Стоячи на стінах, захисники Тамбурдина сміялися і глузували з варварів. Вони пускали зливи стріл услід Гетрренам, коли ті відступали в бік лісистих пагорбів. Троє загарбників загинули від стріл, що влучили їм просто в спини.
Божок спинився, завис над розтрощеними залишками мертвих коней і Гетрренів, потім знову почав набухати. Істота загула, видаючи страхітливий звук, немов тисяча розлючених шершнів, а тоді раптом понеслася переслідувати вершників до самих пагорбів.
Кловус раптом відчув тривогу, усвідомлюючи, що втрачає контроль над божком.
— Якщо божок відірветься далеко від нас і вирветься на волю, він, можливо, більше ніколи не повернеться. Не можна цього допустити!
Нере кивнула.
— Ми повинні закликати його повернутися. Тепер ви бачите, чому я не ризикувала робити це сама. Мені потрібна ваша допомога.
Вона не помилилася, що покликала його. Кловус схопив Нере за руку.
— Мусимо діяти хутко, використовуючи всю нашу силу.
Вони зосередилися і сіпнули за невидимий повідець, тягнучи дикого божка назад. Цей клубок іклів, кігтів і шипів розчаровано боровся, не бажаючи підкорятися, не бажаючи втихомирюватися, проте Кловус наказував, а з ним і Нере.
— Ми працюємо разом, — говорив він, стискаючи зуби і
Жерці продовжували зосереджувати свої зусилля, і зрештою сутність — значно менша, після того як витратила стільки сили, — закрутилася на місці та відступила назад, повернувшись до відкритих воріт. Тим часом люди на вулицях відійшли, розчищаючи їй шлях для повернення до рідного храму. Істота гарчала, гула і муркотіла, повертаючись додому... але вона не була покірною, не була приборканою. Проте була вдоволеною. Божок втамував свій голод, крім того, він здавався задоволеним собою; Кловус, Нере та й усі мешканці Тамбурдина були також задоволені своїм захисником.
Однак Кловус не розслаблявся, допоки вони з Нере не запечатали божка за дверима заклинання.
