Хребет Дракона полностью

— Нині світ змінився. Упродовж століть у горах Хребет дракона бували поштовхи, та ми думали, що то бабусині байки про те, як Оссус перевертається уві сні. Я сумніваюся, що хтось насправді вірив цим історіям. Я — точно ні. — Він поставив запилені лікті на стіл. — Але зараз, боюся, що все це правда. З повідомлень короля Адана та короля Колланана ми знаємо, що Люті повернулися і мають намір розбудити дракона. Можливо, Оссус дійсно похований під тими горами. Після того, як я побачив спустошення, вогонь і дим, як міг я подумати інакше?

Лорди щось бурмотіли, проте очі Конна горіли гнівними сльозами.

— Мій син і брат намагалися попередити нас про реальну загрозу для нашого світу, проте ішаранців ми боялися більше, аніж Лютих, більше, ніж кінця світу! Це як непокоїтися через камінець у чоботі, коли на вас насувається лавина. — Він гупнув кулаком по столу. — Кров предків, так не повинно бути! Упродовж століть у нас були суперечки з Ішарою. Вони для нас чужоземці з дивними звичаями, і вони мають божків, яких ми не розуміємо. — Він окинув присутніх поглядом. — Проте одне ми знаємо точно — вони люди, як і ми, створені та поневолені Лютими, а потім, давним-давно, покинуті.

Лорд Кейд саркастично промовив:

— Ішаранців, звісно, можна назвати людьми, проте я бачив їх достатньо, щоб зрозуміти, що вони досить примітивні.

На обличчя Уто лягли тіні занепокоєння.

— Ішаранці завдали нам величезної шкоди, Володарю. Не варто недооцінювати загрозу з їхнього боку. Вони хочуть знищити нас. Ми не можемо ослабити свою оборону.

Голос Конндура став різким.

— Ішаранці завдали нам шкоди нещодавно, вже після того, як ми їм, — от і все, — та й ми заподіяли їм шкоди не менше. — Він спохмурнів. — Не кажіть мені, що ми не нападали на їхні рибальські човни, не захоплювали людей, не вбивали невинних ішаранців.

Кейд пробурмотів сам до себе:

— Немає такого поняття, як невинні ішаранці!

— Я теж воював з ними, — Конндур боровся зі своїм нетерпінням. — Я вбив багатьох ішаранців своїм мечем, і вони вбили багато наших солдатів. — Його власні солдати, жадаючи крові, вчиняли звірства, тож ішаранці не відмовляться від помсти. Він замислився над тим, чи тривала б і досі війна, якби конаґ Кронін не відступив під тиском свого горя, коли загинув Болам?

— Ми не можемо відволікатися на старі чвари, наче сварливі родичі. Тепер мені, як конаґові Співдружності, належить згуртувати всіх людей — усе людство, — щоби виступити проти Лютих. Ми не можемо витрачати енергію і ресурси на боротьбу з Ішарою. Люті — загроза більша, ніж будь-що інше.

Один із лордів задихнувся від несподіванки.

— Ви маєте на увазі, що нам потрібно битися разом із ішаранцями?

— Проти Лютих, так. — Конндур окинув поглядом всіх радників, які зібралися в залі. — Тобто попросити їх про допомогу. Люті хочуть створити світ наново і все знищити. Якщо це станеться, то чого будуть варті наші сварки з ішаранцями? Ми всі будемо мертві. Їм потрібно стати нашими союзниками.

Щойно Конн висловив цю пропозицію, як здійнявся гамір. Два міністри скочили на ноги, а обличчя Уто почервоніло.

— Вони зрадять нас, Володарю. Якщо ви втратите пильність, вони вб’ють нас швидше, ніж Люті. Ми не можемо їм довіряти і не можемо дозволити собі бути вразливими.

— Ми змушені ризикнути, — тихо сказав конаґ. — Ви чули, що сказав Колл, — Лейк Бакал заморозили, всіх людей убили. Це лише перший крок до набагато більшого спустошення. Ви бачили, як гори трясуться, а з тріщин тече драконів вогонь. Ми не можемо сліпо нехтувати справжньою небезпекою. — Конаґ розправив плечі. Він уже прийняв рішення. — Я напишу листа емпрі Ілуріс і запропоную зустрітися на нейтральній території. Я зможу переконати її, що насувається біда, яка загрожує нам усім, а відтак ми зможемо обговорити, як із цим впоратися.

— І що ж це за нейтральна територія, Володарю? — запитав один із дворян.

— Острів Фулкор.

Уто підвівся.

Ви не можете цього зробити, Володарю. Острів Фулкор дістався нам Дуже важко, він був здобутий великою ціною. Ви знаєте, що ішаранці — тварини!

— Деяких тварин можна приручити, — сказав Конндур.

— Чому емпра вважатиме за потрібне туди прибути? Чому вона нам повірить, — запитала інша дворянка, леді Юдалія з повіту, розташованого на південь від ріки З’єднання.

Конн сплів пальці.

— А тому, що, якщо вони погодяться на союз із нами, якщо зміцнять своїми силами нашу взаємну оборону проти Лютих... тоді я запропоную повернути їм острів фулкор. Це має зацікавити Ілуріс.

Присутні вибухнули криками, однак Конндур не слухав. Не слухаючи жодних заперечень, він підвівся і вийшов з-за столу. Він був виснажений душею, так і тілом, і йому було вже досить суперечок. Тепер він вип’є пряного вина і довго відлежуватиметься у ванній, хоча він і мав сумніви, що навіть це допоможе йому позбутися присмаку попелу в роті та крупинок попелу зі шкіри.