Багато разів Ґлік мало не зірвалася вниз, проте знаменита удача Утауків не схибила, як і її видіння. Вона інстинктивно знала, куди йти. Нарешті, зберігши яйце цілим, вона дісталася річки на дні ущелини, де й зупинилася на відпочинок. Дівчина вийняла врятоване яйце, зачарована ним, і з полегшенням побачила, що воно не пошкоджене, живе та повне сили...
Задрімавши біля маленького вогнища, Ґлік раптом відчула сплеск хвилювання, наче іскри закружляли у повітрі та в її думках. Немов вдоволена тим, що нарешті опинилася в спокійному місці, укрита плямами шкіряста оболонка тріснула. Ґлік припала до яйця, посунувши його ближче до тепла вогнища, і ідеальним колом виклала камінці довкруж нього. Вона спостерігала, як тонкі чорні тріщинки розходяться по оболонці, аж поки не показалася вузька синя мордочка крихітки-ска.
Обережно і трепетно Ґлік простягнула руку, щоб торкнутися голови пташеняти, — й одразу, інтуїтивно, вже знала ім’я свого ска. Помітивши зусилля Арі вибратися з округлої тюрми, Ґлік спробувала допомогти новонародженій ска, проте у себе в розумі відчула заборону так чинити. Арі не хотіла її допомоги; ска повинна була зробити це сама, тож Ґлік дала їй таку можливість, спостерігаючи за намаганнями прекрасної пташки-рептилії розсунути оболонку, аж поки зрештою не з’явилося тендітне і о-таке-досконале створіння.
Ґлік відчула, що в неї закрутилася голова, і перед нею постало яскраве видіння: старий Орі, виблискуючи своїм червоним оперенням, сидить на сухому дереві біля її багаття, схвально киваючи головою. Старий ска розкинув червоні крила і зірвався в повітря, достоту так, як він востаннє полетів у піщану бурю. Видиво замерехтіло, а потім розбилося на тисячі іскристих уламків. Ґлік відчула радість, що вона знову побачила свого старого супутника, але водночас на серці в неї було важко. Коли у її видінні Орі полетів геть, дівчина подумала, що більше ніколи не побачить червоного ска.
Тепер увесь світ дівчини наповнився Арі, яка прийшла в нього. Відчувши, що тепер маленька синя пташка-рептилія дозволить себе торкнутися, Ґлік підняла крихітну ска, люляючи її в складених долонях, даючи мокрому оперенню висохнути поруч із теплом вогню. Сапфірова ска розпростерла крихітні крильця і струснула блідо-синім пір’ям. З першої миті, як Арі потягнулася, Ґлік відчула, що ломота і біль зникають у її власних змучених м’язах. Вона тримала новонароджену ска, зазирала в її грановані очі, а Арі зазирала в її. Сердечний зв’язок був схожий на ланцюг, створений із пелюсток квітів і заліза, м’який, красивий і неймовірно міцний.
Далеко над головою в нічному небі Ґлік чула пронизливі крики інших ска. Вони слідували за нею, спостерігаючи, але тепер, коли вона й Арі були пов’язані, дорослі птахи покружляли серед зірок і, задоволені, полетіли назад до своїх скель.
Ґлік намалювала довкруж серця коло, охоплюючи ним себе та Арі.
Наступні кілька днів пташеня сиділо на плечі дівчини, поки та йшла вздовж ріки, спускаючись із гір на більш гостинні пагорби. Арі все розмахувала крилами, тріпочучи ними, ніби намагаючись набратися хоробрості, щоб уперше злетіти. Зрештою, без попередження, крихітна ска знялася в повітря, парячи над головою Ґлік, а потім повернулася до неї і присіла на іншому її плечі.
Арі здавалася непомірно задоволеною собою після цього короткого польоту, причепурюючи своє сапфірове пір’я, проте ще певний час їхала на плечі дівчини, дозволяючи супутниці виконувати всю роботу з їх переміщення. Через годину Арі знову спробувала політати, цього разу вже кружляючи вище.
Ґлік сміялася і плескала в долоні.
— Лети, Арі, лети! — Ска, затріпотівши крилами, почала спускатися, збираючись сісти їй на плече, але в останню мить передумала, важко змахнула крильми і знову піднялася у повітря.
Ска летіла, покладаючись на інстинктивне розуміння тисячі повітряних маневрів. Ґлік простягла руки вгору, тягнучись так, ніби могла приєднатися до своєї супутниці. Арі фуркнула біля обличчя дівчини, ніби насміхаючись і дражнячи її, а потім знову шугонула в небо синьою блискіткою. У Ґлік з грудей вирвалося зітхання, сповнене втіхи і задоволення.
Так, Ґлік пам’ятала це веселе збудження, але тепер воно відчувалося якось інакше, ще сильніше. Вона створила зв’язок з Орі у той час, коли він був уже дорослим, а ця красива синя ска була молодою, свіжою і сповненою енергії любові та близькості.
Арі полетіла високо в небо, і Ґлік скористалася сердечним зв’язком, щоб політати разом із нею.
Кілька днів Ґлік йшла стежками блакитних маків, повертаючись у передгір’я Судерри. Для необізнаної людини ці квіти були просто кольоровими цятками серед трав, проте для будь-якого Утаука служили таємною малою. Дівчина виявила сліди недавніх відбитків копит, колій від коліс, кінського посліду, залишків багаття. Маленька ска кружляла над її головою, видаючи пронизливу музику, ніби спілкуючись.
