— Вони ніколи не залишать у спокої нас. — Колл уже остаточно все вирішив. — Вони сплюндрували містечко Лейк Бакал, бо воно опинилося в них на шляху. Вони зроблять те саме в усіх трьох королівствах, влаштувавши війну проти піщаних Лютих. Вони навіть не звернуть на нас уваги, коли руйнуватимуть наш світ і нищитимуть нас. — Він покрокував до стіни стайні. — Вони мусять нас поважати, кохана. Ми повинні бути схожими на лютого пса, який гарчить у себе в дворі, щоб відлякувати бандитів. Сумніваюся, що ми переможемо їх, але принаймні вони подумають двічі.
Обхопивши держак обома руками, Колл підняв бойовий молот над головою й махнув ним зі всієї сили. Від удару у всі боки розлетілися клапті помаранчевої шкірки та бризки насіння великого гарбуза, який тепер нагадував криваве місиво.
Довідавшись, що утаукський торговець досить швидко повернувся до гавані Сереполя, жрець Кловус зрозумів, що тут щось не так. Він упізнав таємничий символ кола на вітрилах «Ґліссанда» і пам’ятав однорукого капітана торговельного судна, котрий так зухвало сперечався з емпрою Ілуріс.
— Чому цей корабель повернувся так швидко?
Бажаючи докопатися до суті таємниці, він поспішив уздовж берега до вільної пристані, до якої наближався іноземний корабель. Побачивши п’ятьох міських охоронців на патрулюванні, Кловус наказав їм слідувати за ним.
— Ми повинні допитати капітана цього корабля і з’ясувати, навіщо він прибув.
Капітан патруля насупився від владного тону Кловуса.
— Це Утауки, жерче. Вони привезли товари на продаж, як і завжди.
— Не цього разу, позаяк минуло менше двох тижнів, як вони були тут, — відрізав Кловус. — Я хочу знати, чому цей корабель повернувся.
Моряки-Утауки зв’язали вітрила і пришвартували «Ґліссанд» до пристані, після чого приготувалися вивантажувати товари. Цього разу вони виставили на причалі всього з десяток ящиків, мізерну кількість товарів, і це ще раз підтвердило підозри Кловуса, що вони прибули з інших причин, а не для торгівлі. Вони навіть не потурбувалися про те, щоб поповнити свої запаси.
Гейл Орр стояв біля поручнів корабля і посміхався, виблискуючи золотим зубом. Потім з дивовижною спритністю він перестрибнув через борт корабля просто на причал.
Кловус підійшов до нього.
— Ви щось тут забули? Можливо, залишили шкарпетку?
Міські охоронці захихотіли. На що Гейл Орр відповів:
— Моя дочка сплела ці шкарпетки багато років тому і відтоді їх неодноразово штопали. Вони м’які і зручні, проте навіть якби я їх забув, то не вважав би, що вони варті повернення сюди. — Він спер обрубок руки на ліве стегно і перейшов до справи. — Я радий, що ви прийшли, Верховний жерче. Тепер мені не доведеться перейматися пошуком відповідного супроводу. Будь ласка, відведіть мене до емпри.
Кловус відчув поколювання поту на лисій голові.
— Вона попросила вас шпигувати в Остеррі, збирати інформацію про ворожий флот та їхні дії. Ви це зробили? Можете повідомити мені, про що дізналися.
— Ми так і не уклали остаточну угоду. Боюся, це не та інформація, якою я володію. Цього разу я прибув у дипломатичних справах. — Підвіска з димчастого скла похитувалася в його вусі, коли він рухався. — Щось жахливе сталося в горах Хребет дракона, і мені потрібно представити емпрі звіт.
— Що нам до ваших гір? — запитав Кловус.
— Це може означати кінець світу.
Верховний жрець розмірковував.
— Можливо, кінець вашого світу, проте ми живемо в Ішарі. Навіщо нам турбуватися про землю, яка вже мертва?
— Конаґ Конндур вважає, що ваша емпра поставиться до цього інакше. У мене лист особисто від нього. — Ніби захищаючи цей лист, він притиснув долоню до шкіряної сумки, що висіла на стегні.
Кловус підійшов ближче.
— Дозвольте мені побачити цей лист.
Лице капітана торговельного судна потемніло, його густі брови звелися докупи.
— Наш корабель вийшов із вашої гавані не так давно. Ви стали емпріром, відколи ми відпливли?
— Я — верховний жрець Сереполя, — мовив Кловус, чмихнувши. — Ви не розумієте особливості політичної влади на цій землі.
— Однак я розумію вказівки конаґа. Я маю доставити лист емпрі Ілуріс. Особисто.
— І я також дав вам вказівки. Я хочу побачити цей лист, щоб я міг визначити, чи вартий він уваги емпри. — Він вказав на Гейла і твердим голосом віддав наказ капітанові охорони. — Принеси мені лист.
Гейл напружився, відступивши назад. Капітан охорони насупився, оскільки зазвичай жерці не командували солдатами, проте зробив крок уперед і зірвав шкіряну сумку зі стегна торговця. Хоча Гейл був явно сердитий, він не опирався.
Охоронець передав шкіряну сумку Кловусу, який розв’язав поворозки та витягнув складений лист. Він нахмурився, глянувши на символ відкритої руки, відтиснутий на червоному сургучеві, тоді зламав печатку і прочитав дивовижне запрошення конаґа Конндура для проведення переговорів. Його очі розширилися, і він прочитав листа вдруге, аж тоді засміявся.
— Це абсурд. — Він поглянув на Утаука, капітана торговельного судна, потім на міських охоронців. — Він хоче, щоб емпра відпливла до острова Фулкор на таємну зустріч.
— Уже не таємну, вочевидь, — пробурмотів Гейл.
Кловус знову поглянув на лист.
