Хоча Елліель швидко одужувала, через інфекцію в неї почалася лихоманка, та незважаючи на це вона почула, що вони планують із нею зробити. Вона металася в жорстокій пропасниці так сильно, що її довелося прив’язати до ліжка, і в цьому маренні вона майже не розуміла, що з нею відбувається.
Коли леді Альмеда вимагала відплати, наполягаючи на тому, що жінка, яка «спокусила» її чоловіка, повинна заплатити жахливу ціну, Уто скорився. Всі погодилися, що це найкращий спосіб для виходу зі скрутного становища з найменшим збитком.
Елліель не мала іншого вибору, крім як прийняти «правосуддя» Уто. Високий, похмурий Хоробрий витягнув голки та чорнило. Він присів перед нею і наніс руну забуття на її обличчя, поки вона все ще була зв’язана, все ще потерпала від гарячки. Пояснення було ідеальним.
Обурена і мстива Альмеда наполягла на тому, щоб лишитися спостерігати за його діями.
Щоб захистити своє майбутнє, вони вигадали про Елліель брехню, настільки кошмарну і водночас правдоподібну, щоб у неї можна було повірити, — і все це «на благо» Співдружності. Жахливий лист, який написав Уто, страшна вигадка про те, як вона втратила самовладання і повбивала безпорадних дітей... це було вкрай жорстоко. Прочитавши листа, Елліель відразу в усе повірила.
Тепер же вона знала правду.
Похитуючись, Елліель прийшла до тями. Побачивши димне багаття, вона повернулася, щоб подивитися на повнувату дослідницю і Тона. Вони обоє пильно дивилися на неї.
Хоробра опустилася на землю, важко дихаючи, намагаючись розібрати нові знання, відновлені спогади. Вона відхаркувала слова:
— Невинна. Я невинна! Я цього не робила...
Розлютившись, Елліель скочила на ноги. Її обличчя палало, але не нове татуювання було причиною цього. Вона схопила золотий браслет-манжету, який висів у неї на поясі, — свій реймер.
Тоні Шадрі не зводили з неї очей, відступивши назад.
Елліель застебнула браслет навколо зап’ястя, стиснувши його так сильно, щоб гострі золоті ікла впилися у вени, розбризкуючи багряну рідину, яка активізувала магію. Браслет засвітився, кільце вогню закружляло над ним.
Хоробра втягнула в себе магію, додала її в кров, що живила силу реймера. Полум’я стало яскравим і охопило її руку, виростаючи у виткий вогняний меч. Вона тримала його високо, і меч потріскував та виблискував серед темного лісу.
Іншою рукою Елліель витягнула зім’ятий лист з описом її вигаданих злочинів. Вона використала реймер, аби підпалити його, за мить перетворивши його на попіл.
— Я знову Хоробра. — Вона затамувала подих і подивилася на своїх супутників. — І тепер я маю що вам розповісти.
Коли Гейл Орр повернувся з відповіддю від емпри, то від його посмішки в Уто мороз пішов спиною. Він боявся того, що скаже капітан утаукського торговельного судна.
Прибувши прямо з причалу на злитті рік, Гейл усе ще пахнув сіллю й потом. Його кармазиновий та чорний шовк звивався навколо нього, а накидка з’їхала набік, коли він зайшов до кімнати для переговорів у замку конаґа. Конндур припинив розмови інших лордів і міністрів. Гейл намалював коло в повітрі й оголосив:
— Емпра Ілуріс все ще скептично ставиться до розповідей про Лютих, Володарю, але, думаю, я переконав її, що небезпека не уявна. Вашої спокусливої пропозиції поступитися островом Фулкор, якщо вона виконає певні умови, було справді достатньо, щоб зацікавити її.
Долоні Конндура, що лежали на столі, стиснулися кулаки.
— Чи погодилася вона зустрітись?
Гейл Орр не дивився на інших вельмож, які зібралися в залі, звертаючи увагу лише на конаґа.
— При ішаранському дворі було багато суперечок, особливо з боку її верховного жерця. Вони бояться пастки чи якогось обману, але зрештою емпра прийняла пропозицію поговорити. Вона прибуде в умовлений час. — Він кинув на конаґа занепокоєний погляд. — Однак ви повинні знати, що, коли ми заходили в гавань Сереполя, ішаранці спалили там два кораблі Співдружності, здається рибальські човни. Точно не військові кораблі.
Лорд Кейд гарикнув, гупнувши кулаком по столу:
— Як вони сміють нападати на цивільні кораблі! Закладаюся, вони закатували або поневолили цих бідолашних невинних остерранців.
Уто був здивований тим, що лорд може казати таке без тіні іронії. Дворянина з півночі супроводжував кремезний Хоробрий зі слідами віспи на обличчі та носом, схожим на якийсь розплющений фрукт; Ґант служив лордові протягом останнього року, допомагаючи тримати в покорі поневолених шукачів перлів з Ішари. Вибір цього малотямущого Хороброго був поступкою злостивій леді Альмеді, яка вимагала, щоб жодну жінку-Хоробру більше не допускали на службу до її чоловіка.
—
Серед гомону обурених голосів прозвучав суворий глас Конндура, який погоджувався з капітаном утаукського торговельного судна.
