— Так, наші кораблі також полювали на них, хоч я ніколи не давав такого наказу. — Він зиркнув краєм ока на Кейда, який щось пробурмотів і відвернувся.
Уто був здивований такою стриманою реакцією. То, виявляється, Конндур насправді знав про поневолених шукачів перлів? А він так наполегливо старався зберегти таємницю.
Гучний голос Гейла перекрив гомін:
— За моїми враженнями, емпра Ілуріс також невдоволена нападами, такими, як той, якого зазнав Міррабай і на який, як вона стверджує, вона не давала жодного дозволу. Вона править вже тридцять років і, як я вважаю, надає перевагу миру та процвітанню.
— Як і я, — сказав Конндур. — Ми обоє маємо однакові цілі, і обоє змушені терпіти самоправних підданих. — Він пильно подивився на своїх лордів-васалів. — І зараз я покладу цьому край! Більше не буде жодних дій проти ішаранців, раз вони вже погодилися на перемовини з нами. Вони можуть нам знадобитися, хай би які в нас були розбіжності! На карту поставлено занадто багато.
Шум розмов хвилями котився навколо столу, і серце Уто стислося. Усе було так погано, як він і боявся. Він намагався відвернути конаґа від необдуманого плану вступити в союз з ішаранцями через появу ще не явленого і майже ніким не баченого ворога. Але Конндур після побаченого у горах Хребет дракона був переконаний, що кінець світу вже близько.
Королевич Мандан сидів поруч із батьком у розкішній червоній накидці, обшитій хутром рисі. Принаймні Уто знав, що королевич розуміє, що справді стоїть на кону, навіть якщо його батько налаштований на дурні перемовини із заклятими ворогами...
— Ця зустріч на острові Фулкор буде лише першим кроком, — продовжив Конндур.
— А що, як вони нападуть на нас зі своїми божками? — запитав Ґоран, інший лорд-васал. Хоробра лорда Ґорана, загартована в боях старша жінка на ім’я Клеа, стояла біля нього. — Ми повинні просто не зважати на них? Тікати від жаху, не давши відсічі?
Конаґ насупився.
— Нам не доведеться непокоїтися через божків, якщо я зможу домовитися про мир. Вони припинять дошкуляти нашому узбережжю.
Уто був настільки приголомшений, що не зміг стримати вибуху гніву.
— Дошкуляти? Ті тварини просто випустили божка і спалили Міррабай! Загинуло більше ста невинних людей! — Він думав про Мареку, її карі очі, ніжне і вродливе обличчя. — А ще й усі ті, кого вони вбили там раніше.
Конндур стояв на своєму, його голос був сумним:
— Я повинен спробувати переконати їх, бо якщо не спробую, то чого я тоді вартий як конаґ. — Він кивнув, ніби підтверджуючи власне рішення. — Ми вирушимо на острів Фулкор і будемо чекати прибуття емпри та її оточення.
— Хто супроводжуватиме вас, Володарю? — запитав лорд Вінай, повіт котрого був розташований на південному передгір’ї Хребта дракона, де нещодавні потрясіння завдали значної шкоди його землям.
— У мене буде численний супровід, а також ми маємо розміщений на острові гарнізон. — Він подивився на стривоженого королевича. — Майдане, ти мені потрібен. Якщо ішаранці справді стануть нашими союзниками, вони повинні знати, що ти представляєш мене і говориш від мого імені. Уто, ти, звісно ж, будеш поруч зі мною, і я попрошу інших лордів дозволити мені взяти із собою Хоробрих, які в них служать. Кращих захисників мені не знайти.
— Я піду, — сказала Клеа, не питаючи свого господаря. Ґоран насупився, здивований її заявою, проте не сперечався.
— Лорд Кейд також дасть мені свій дозвіл, — мовив потворний Ґант.
Уто поклав міцну руку на плече Мандана.
— Усе буде добре, мій королевичу. Я буду з вами. — Цих слів молодому чоловікові було достатньо.
Конндур підвівся, показуючи, що нараду закінчено.
— Підготуйтеся до подорожі. Я хочу прибути на острів Фулкор за два дні до приїзду почту емпри.
Перед від’їздом Уто потай скликав місцевих Хоробрих до порожнього святилища пам’яті в нижньому місті.
— Ми повинні підготуватися до цієї катастрофи і врятувати те, що зможемо. Ішаранці точно зрадять нас, як колись вчинили у Валаері. Вони можуть спробувати вбити конаґа Конндура та захопити острів Фулкор.
Ґант пробурмотів, потираючи зламаний ніс:
— Дехто може сказати, що сам конаґ зраджує нас, пропонуючи союз із ворогом. Ми повинні скористатися можливістю вбити їх усіх, вбити їхню емпру, жерців, усіх, кого вони приведуть із собою.
Клеа міряла кроками маленьку темну кімнату, вельми занепокоєна його пропозицією.
— Тоді ми будемо такими ж безчесними, як і вони.
Уто, зберігаючи задумливість, зауважив:
— Немає місця честі там, де є ішаранці. Це війна помсти.
Хоробрі, що зібралися у святилищі, домовилися спостерігати за тим, як на острові розгортатимуться перемовини. Наразі вони вирішили залишатися пильними та готовими до бою. Уто знав, що вони зроблять усе, що вимагатиметься зробити.
Наступного дня експедиція Співдружності вирушила по з’єднаній річці до моря на транспортних суднах. Королевич Мандан стояв на палубі і з тривогою на обличчі дивився на Уто.
— У відкритому океані небезпечно? Що, як вдарять грім і блискавка? — Його голос зірвався. — Що, як у морі почнеться битва з ішаранцями? Що, як вони випустять проти нас свого божка?
