— Це політика, як ти сказала, — відповів Колл. Його лице стало наче залізна маска. — Йому слід знати про Уто, і я йому напишу. Але нам загрожує знищення Нортерри, а можливо, й війна, що рознесе вщент увесь світ. — Він стишив голос. — Утім, королі дійсно залежать від своїх Хоробрих. — Він кинув важкий погляд на Хоробру, яка виявилася на диво переконливою. — Так, мені потрібна Хоробра. Яким би не було твоє минуле, я знаю ваші здібності. Коли чоловік купує старий меч, то непокоїться лише про міцність клинка, гостроту леза і вістря. І йому байдуже, скількох людей цей меч убив у минулому. — Він поглянув на Елліель. — Якщо ти заприсягнешся служити мені, то станеш зброєю в моїй руці.
— Я готова стати вам на службу, — сказала Елліель.
Тепер Колл повернувся до Тона, який все ж викликав у короля більшу підозру. Темноволосий Лютий був таємницею і, безумовно, був небезпечним.
— А от ти... як я можу прийняти співпрацю з
Тон мовив серйозно:
— Я не маю бажання бачити світ зруйнованим і створеним наново, королю Колланане. Я не знаю своєї ролі в тому, що має відбутися, проте справді вважаю, що можу допомогти так, як ніхто інший у вашому королівстві не може собі й уявити. Дозвольте мені явити свою магію Лютого вам на користь.
Тафіра уважно поглянула на Лютого, а потім звернулася до чоловіка:
— Ти пригадуєш, як привіз мене до Співдружності, чоловіче? Твій народ був збентежений, ставився до мене з підозрою. Вони бачили в мені ішаранку, ворога, якому не можна довіряти. Але ти взяв мене за дружину. Ти покохав мене, і я ніколи не давала тобі підстав шкодувати про це.
Сльози обпекли його очі:
— Ні, серденько, я ані на хвилину не пошкодував про це.
— Якби ти прислухався до страхів і підозр інших, то міг би дозволити жителям селища принести мене в жертву в Сарчені. Ти міг би покинути мене там і взяти собі прекрасну наречену з Нортерри.
— Але я цього не зробив. Я тебе покохав.
— Цей Лютий теж заслуговує на шанс, якщо каже, що може допомогти нам. Ти настільки впевнений у своїй здатності самостійно боротися з ворогом?
Колланан не міг не погодитися з нею.
— Гаразд, побачимо, що цей Лютий зможе зробити. — Цими словами він трохи привідкрив віконниці свого розуму й дозволив собі обмірковувати різні можливості.
Прибувши на острів Фулкор, конаґ Конндур зійшов зі свого флагмана на міцний причал у бухті. Він ніколи особисто не відвідував цей далекий гарнізон, попри те, що Фулкор уже впродовж багатьох років був важливим стратегічним надбанням. Він відчував тягар свого спадку, знаючи, що стоїть на порозі епохальних подій, але почувався сповненим надії.
Морські птахи з голосними криками пролетіли над головами гостей. Різкі вітри завівали в бухту і піднімалися скелями вгору. Хвилі з шипінням і плескотом перекочувалися через рифи.
До Конндура, що стояв на причалі, підійшов караульний Ослер, одягнений у військову форму та коричневу накидку, яка, можливо, колись і була яскраво-червоною. Старий меч при його боці здавався декоративним, проте цілком міг бути використаним у бою.
— Сміливі солдати гарнізону раді, що ви прибули сюди з такою важливою місією, Володарю. — Вираз обличчя Ослера став занепокоєним. — Хоча ми не розуміємо, чому ви запросили сюди ішаранців...
Конн прийняв простягнуту руку караульного.
— Запросив, бо майбутнє людської раси може залежати від припинення цієї ворожнечі. Тому я мушу спробувати.
Ослер віддав непевний поклін.
— Як накажете, Володарю.
Конндур звів погляд на звивисті сходи, встановлені на зовнішніх скелях, а тоді ще вище і побачив понад сотню солдатів, що вдивлялися вниз з високих стін фортеці. Королевич і Уто зійшли за ним з корабля, а слідом висадилася частина супроводу. Половина екіпажу розміститься в гарнізоні як особистий почет конаґа, а інші залишатимуться на борту корабля, готові до відплиття або нападу.
Караульний Ослер повів їх сходами, закріпленими на скелі, аж поки вони не дісталися розколини у скелі біля вершини, де розташовувалася внутрішня частина фортеці. Ослер говорив через плече:
— Гарнізон у стані повної бойової готовності, Володарю. Ми цілими днями працювали над головним залом, двором, укріпленнями. Ми розмістили вдвічі більше людей у казармах, щоб звільнити кімнати у двох окремих крилах, що йдуть від головного залу. Ваші люди зупиняться в одному крилі, а... інші розквартируються в іншому крилі. Задля вашої безпеки ми повинні тримати вас окремо від ішаранців, Володарю.
— Попереду можуть чекати великі зміни, караульний. Зажди і побачиш. — Конн прочитав похмуре напруження на обличчі старого вояки. Він не розповів, що їм, можливо, навіть доведеться відмовитися від острівного гарнізону, якщо ішаранці погодяться битися проти Лютих. Ослер і віддані солдати точно не схвалили б цього. Королю й самому не дуже подобався такий план, але він знав, наскільки потрібним є цей крок.
