Однак продовжуючи свій путь у незвіданій пустелі, дівчина відчула потяг, що кликав її. Вона й далі бачила сни, керована своїм зв’язком зі ска. Коли вона перебувала у напівсні, то бачила величезного звіра, вкритого лускою, з кігтями та великими крилами... але це було не те ж саме страхітливе видіння, яке вона пережила в першому справжньому сні-зв’язку з Арі. Здавалося, ніби юна пташка-рептилія затуляла її від деяких частин уперше побачених видінь.
Арі захищає її? Чи щось приховує?
Знаючи, що її веде щось надприродне, Ґлік заглибилася в пустелю, очікуючи знайти причину, з якої вона опинилася тут. Чи це щось більше, ніж просто стати свідком полювання на дракона разом з піщаними Лютими?
Поки Арі радісно літала вгорі, Ґлік не зводила з неї очей у небі, зауваживши, наскільки маленькою і беззахисною була її ска. Якщо дракон був справді з пустелі, то чи не буде він вбачати у її улюблениці легку здобич, наче той сокіл, що хапає співочого птаха? Тривога скрутила її серце, і ска також насторожилася, проте жодна з них не бачила ні ознак справжнього дракона, ні жодного натяку на присутність Пенди Орр чи мисливського загону піщаних Лютих.
Ґлік намалювала коло довкруж свого серця. Вона зробила обережний великий ковток води і поки що покликала ска назад, а тоді знову вирушила у великий порожній обшир.
Йдучи в цілковитій тиші, чуючи лише шурхотіння піднятого вітром пилу та постукування камінців, дівчина знову задумалася про те, що ж вона бачила в тому запечатаному гроті, звідки взяла яйце Арі, що то була за напівпрозора оболонка, величезна форма всередині, рухоме грановане око.
Можливо, насправді, вона вже бачила дракона...
Наступного ранку після прибуття Адана і Пенди до табору в пустелі королева піщаних Лютих забажала якнайшвидше вирушати далі. Гостинність By залишала бажати кращого, проте Адан був не в тому становищі, аби сперечатися. Він упевнився, що Пенда добре відпочила, особливо з огляду на її вагітність, хоча вона, здавалося, була сильнішою та більш підготовленою до виснажливих мандрів, аніж він. Утаукські жінки не дозволяли вагітності сповільнювати їх у їхніх мандрах, аж поки не відходили води, а Пенді чекати цього ще кілька місяців...
Першого дня вони вечеряли з королевою By, її братом, п’ятьма вельможами Лютих та їхніми могутніми магами. Їжа була дивною: м’ясо якоїсь рептилії з кубиками солодкуватого кактуса, нарізана крохмалиста бульба, запечена в солодкому тісті, та кубки охолодженої джерельної води, що подавалися з маленькими пляшечками лікеру золотавого кольору, настільки міцного, що від одного лише ковтка Аданові запаморочилося в голові. Він відставив пляшечку з лікером, бажаючи залишитися тверезим у колі ймовірно небезпечних незнайомців. Усівшись на скелю неподалік, Ксар спостерігав за тим, що відбувається, але відвернувся, коли Пенда запропонувала йому шматочок страви Лютих.
Опісля вечері Адан з Пендою вклалися на м’який пісок у серпанковому коричневому наметі, крізь який повівав прохолодний вітерець. Слухання галасливих розмов Лютих довело їх до дрімоти. Прокинувшись посеред ночі, Адан непомітно вибрався з їхнього намету, щоб, стоячи на дні каньйону, порозглядати глибоке небо пустелі. Він роздивлявся сузір’я і думав про батька, міркуючи, що в такій ситуації зробив би Конндур. Він сумував за батьком, а ще сумував за тими мирними днями, коли був молодим королевичем, у думках якого спокійний шлях майбутнього видавався схожим на повільну течію ріки. Адан боявся, що такі часи тепер минули назавжди. Широка і некваплива ріка майбутнього перетворилася на несамовитий білий водоспад невизначеності.
Він розумів, що повинен організувати зустріч між королевою піщаних Лютих і конаґом Співдружності. Адан припускав, що, як тільки полювання на дракона закінчиться, вони розпочнуть обговорювати можливий союз більш детально. Якщо лише на полюванні все не скінчиться якоюсь катастрофою.
Він прокинувся на світанку, оповитому піщаною димкою, повітря пронизував вітерець, що здіймав дрібну куряву. Піщані Люті наче якимось магічним чином розбирали табір, рухаючись настільки швидко і злагоджено, що намети нібито самі зникали, упаковувались та складалися на ауґів. Вони залишили тіні червоних скельних каньйонів і відправилися на своїх їздових рептиліях глибоко в посушливі спустошені землі.
З того, що Адан міг бачити, королева By вважала експедицію грандіозною розвагою, яка наповнювала її супутників Лютих радістю й приємним передчуттям. Спека кружляла навколо пустищ Печі, достоту як жива істота. Мерехтливі завитки в повітрі робили порожнє небо схожим на розплавлене скло.
Королева By мчала на своєму ауґові, а її волосся зі вкрапленням золота ніби летіло за нею.
— Дракон чекає на нас! — вигукнула вона голосом, схожим на бойовий клич. Піщані Люті гомоніли та веселилися. Кво підняв свій довгий спис із кістяним наконечником, спрямовуючи того в небо так, ніби хотів вигнати дракона з його сховку.
