Ауґи неслися вперед, збиваючи пилюку і залишаючи на піску сліди трипалих лап. Уже до полудня спека стала нестерпною, проте Пенда була до цього готовою, обмотавши довгу смугу білої тканини навколо голови та обличчя; вона передала інший клапоть тканини Аданові, який так само прикрився від палючого сонця.
Захоплена полюванням, By не звертала уваги на те, що їм зле. Адан відчував, що його шкіру обпікає нестерпним жаром, і він хвилювався за Пенду. Коли нарешті він попросив зупинитися, щоб вони могли попити води, королева здивувалася цій потребі.
— Звичайно! — Люті передали їм бурдюки. Після того як його дружина втамувала спрагу, Адан також напився холодної та чистої води. Вона смакувала так, ніби її щойно набрали зі струмка талого снігу.
— Вибачте, Адане Старфолле, — промовила королева. — Ми легко забуваємо, наскільки ви ніжні. — Вона облаяла одного з магів. — Аксусе, щоб такого більше не повторилося. Ми повинні забезпечити нашим союзникам-людям належні умови для великого полювання на дракона.
Лисий похмурий маг кивнув, і зморшки на його обличчі поглибилися, щойно він зосередився. Коли він підняв руки, його коричнева шкіряна мантія стала розвіватися на викликаному ним вітрі. Повітря над їхніми головами потьмяніло, і Адан здивовано поглянув угору, відчувши, що навколо них помітно знизилася температура.
— Це банальне заклинання, щоб прибрати частину сонячного проміння, — пробурмотів Аксус. Здавалося, їхня слабкість дратувала його. — Я відвернув світло і тепло в інший бік, щоб ви почувалися краще. Пустеля не заперечує.
Пенда немов і не образилася.
— Дякуємо. А тепер знайдімо дракона.
Вона погнала ауґа вперед, ледь не скинувши ска зі свого плеча. Ксар махнув крилами, щоб втриматися на шкіряному наплічнику.
Червоні скелі та вершини змінила відкрита площина, схожа на розпечену пательню, вкрита потрісканим брудом, ніздрюватим піском і білим пилом. Вони йшли вздовж лінії пустинних гір, схожих на вугілля та затверділий попіл. Денна спека стала пекельною, сонце смалило прямо над головою, але атмосферний щит мага робив спеку стерпною. Адан розумів, що вони з Пендою швидко б загинули тут без Лютих.
Невдовзі після полудня By оголосила зупинку, і ауґи зібралися докупи, поки вершники розмовляли.
— Ми розгорнемо табір тут, на краю гір, а маги зможуть приготуватися до виклику дракона. — Вона дивилася на порожнє небо. — Це буде ідеальне місце для нашої засідки.
Адан озирнувся і побачив навколо пласку пустку з піску та пилу, нерівні чорні вершини, безкрає небо — і жодного укриття.
— Місце для засідки? Дракон нас побачить.
— Ми й хочемо, щоб він нас побачив, — відказав Кво, ліниво крутячи списом. — Але він не знатиме, чого чекати. Жоден дракон не бачив Лютих уже дуже давно.
Почувши, що Ілуріс і конаґ-безбожник розмовляють одне з одним не просто ввічливо, а й обоє бажають
Однак у глибині душі Кловус завжди вірив, що і він, і емпра бажали найкращого майбутнього для Ішари. Тепер же він боявся, що вона зовсім втратила глузд.
Союз із ворогом, якого покинули боги і який не в змозі створити своїх власних богів? Ілуріс дійсно повірила в балаканину конаґа про ожилого дракона і давно зниклу расу. Її потрібно було зупинити будь-якими можливими способами, заради добра Ішари, і він повинен це зробити ще до того, як вона спричинить безповоротні втрати.
Після настання ночі Кловус, охоплений сум’яттям у думках, піднявся на безлюдну ділянку стіни позаду донжона. Емпра та її оточення мали окремі кімнати, подалі від представників Співдружності. Бійці її Яструбиної варти розміщувалися поблизу її приватних покоїв, а добірні ішаранські солдати патрулювали неподалік. Скидалося на те, що Ілуріс легковажно ставилася до власної безпеки.
Навіть опинившись назовні на стіні, Кловус не втрачав пильності у таку холодну і вітряну ніч. Синій каптан не дуже помагав йому зігрітися під різкими поривами вітру, викликаного штормом, що розігрався над морем. Густі хмари затьмарили зорі, повітря мало важкий і вологий запах. Він наодинці чекав на фортечному валу.
Як і планувалося, до нього підійшов ішаранський солдат, який перебував в одиночному патрулюванні.
— Я прибув на ваше прохання, жерче.
Кловус подивився на нічим не примітного чоловіка в ішаранських обладунках, звичайного солдата, на якому були шкіряний нагрудник, короткий меч при боці, темні чоботи, шолом зі шкіри та сталі. Його невиразні риси швидко забувалися, як, власне, і задумувалось. Жрець кивнув.
— Заха, я прийняв рішення. Настав час довірити тобі важливу місію.
