Хоча Елліель ніколи не зустрічала доньку короля чи її сім’ю, вона все одно ненавиділа крижаних Лютих, які зруйнували те містечко. Вона подумала про Скрабблтон і щирих шахтарів, тих добрих людей, які просто намагаються жити собі в мирі. Лейк Бакал, мабуть, був дуже схожий. Усі ці загиблі...
Елліель слухала, як король похмуро пояснював переглянутий план своїм лордам-васалам, підкреслюючи, що саме всі вони сподівалися здійснити — не просто завдати руйнівного удару, але й відшукати та, можливо, врятувати його онука. Лорди вже були озлоблені і жадали помсти, проте тепер спалах надії пронизав їхній гнів. Та все ж вона бачила, що лорди-васали дивляться на Тона з побоюванням та острахом. Він запропонував свою допомогу, і лорди очікували, що невідома магія Лютого врятує їх. Але вони не зовсім розуміли, що саме він може робити.
Перш ніж вони розпочнуть цей відчайдушний наліт, Елліель повинна була сама розібратися в тому, що це спрацює.
Коли вона привела Тона у двір біля конюшні, він мав стурбований і розгублений вигляд. Його довге темне волосся вільно спадало на спину, а сяючі блакитні очі світилися водночас невпевненістю і цікавістю. Він посміхнувся Елліель.
— Ти пообіцяла їм здібності, у наявності яких я не впевнений. Я знаю, що володію потужною магією, я це відчуваю... але ж я не знавець.
Погляд зелених очей Елліель став суворим.
— То стань знавцем! Подивись, яку магію ти маєш. Навіть коли я втратила спогади, я завжди мала свої навички. І ти також. Перевір їх.
Тон сприйняв це як цікаве випробування.
— Думаю, так і зроблю.
Біля стаєнь стояла велика діжка для збору дощової води, майже повна після осінніх злив. Потемнілі дерев’яні клепки діжки були старі, проте добре тримали воду.
— Я знаю, чого ти хочеш, щоб я зробив на озері, — сказав Тон. — Король Колланан покладається на мене, і ти теж, в тому, що я можу допомогти вам у вашій рятувальній операції. — Він звернув свій напружений погляд на воду в діжці. — Я впевнений, що це буде просто, бо ти віриш, що я маю такі величезні сили. — Його губи затремтіли у відстороненій посмішці.
— Так, я вірю в тебе. Покажи мені.
Лютий стиснув руку в кулак і занурив її у воду по самісінький лікоть. Його очі поволі заплющилися, і він заспокоївся. Його волосся рухалося так, ніби було заряджене статичною електрикою, а сам Тон зосередився і повільно видихнув.
Вода в діжці різко схопилася і застигла, наче камінь, навколо його зануреної руки. Води замерзало все більше, і від льоду клепки в діжці тріснули. Тон поглянув на Хоробру, так і тримаючи охоплену льодом руку в діжці.
— Думаю, Елліель, ти маєш рацію.
Він закотив очі і, знову зосередившись, сильно
Елліель сміялася від захвату і втіхи.
Тон зробив ще один поштовх. Він скрикнув, і вся кипляча вода миттєво перетворилася на пару, вибухнувши в діжці і розтрощивши клепки на друзки. Коли шлейф пари виривався назовні, то виблискував золотими цятками, а потім перетворився на сухий пил, який, упавши, розсипався по подвір’ю стайні, утворивши місцями невеличкі купки.
Тон був і здивований, і задоволений.
— Це доводить те, що мені потрібно було довести. — Він обтрусився й схвально кивнув їй. — Так, я можу зробити те, чого потребує король Колланан.
Пустеля була безплідною та заворожливою, прекрасною у своїй суворості. Ґлік відпустила ска політати високо в теплових потоках, і Арі парила там, мов переливчастий синій сокіл, вихоплюючи жуків просто в повітрі. Але пташка-рептилія не знайшла того, чого шукала.
Ґлік використала їхній сердечний зв’язок, зосереджуючись з усіх сил, аби передати їй образ Пенди. А для того, щоб більш повно донести деталі образу, дівчина також зосередилася на зеленому ска своєї названої сестри, оскільки Арі, можливо, легше буде знайти Ксара.
Коштовний камінь на новому комірі записував усе, що бачила Арі, і, коли вона повернулася з розвідувального польоту, Ґлік засіла поміж червоних скель і переглянула зображення цієї не придатної для життя місцини. Вона нашкрябала коло на поверхні скелі поруч із собою, щоб позначити, що побувала тут, хоч і сумнівалася, що хтось коли-небудь знайде цю позначку.
Образи з діаманта «сльоза матері» допомогли Ґлік спланувати маршрут так, щоб уникнути прямовисних скель, тупикових каньйонів та лабіринту скелястих стовпів худу. Наразі в неї було достатньо води, і вона легко ловила ящірок, що грілися на сонечку, яких вона потім смажила над невеликим багаттям, складеним із сухих кущів, що росли в солоних лощинах.
