Бойовий кінь злякано подався назад. Лютим це видалося вельми кумедним, але Колл побачив свій шанс. Він ударив п’ятами в боки коневі та закричав. Шторм поскакав галопом бічною вулицею, пробиваючись крізь сніг.
Колл знав, що мусить утекти, повернутися назад до Феллстаффа і подати сигнал тривоги по всьому королівству, щоб зібрати свою армію. Бойовий кінь, охоплений жахом, нісся галопом, і Колл тримався на ньому, однією рукою стискаючи меч. Його плащ шалено батожив по ньому зі всіх боків.
Будь-якої миті він очікував, що крижані Люті викличуть стіну холоду, яка охопить його, заморозить намертво, як це сталося з усіма мешканцями міста. Але він утік. Очевидно, Рокк та його супутники Люті не відчули в ньому загрози, і їм було байдуже, що саме він дізнався.
Наче божевільний, Колл летів з Лейк Бакал і від мертвої хватки льоду. Він міг думати лише про свою доньку та її чоловіка, двох онуків, знищене містечко.
Коли кінь цокотів копитами по замерзлій дорозі, моторошний холод у повітрі все посилювався, перетворюючи сльози на крижані стежинки на обличчі Колланана.
Коли грім вдарив знову, королевич Майдан закричав.
Із спритністю Хороброго Уто помчав коридором так швидко, як стріла, випущена з лука. Він схопив реймер, готовий затиснути стрічку навколо зап’ястя і запалити магічне полум’я.
— Королевичу! — він кинув погляд на Конндура, що біг слідом. — Я захищу його, Володарю.
Конн прослідував за ним, хоч із меншою поспішністю, уже здогадавшись, що сталося.
— Ти не можеш захистити його від гуркоту грому та спалаху блискавки.
Знадвору мигнула блискавка, освітивши дощ, що стікав по вікнах, і з кімнати королевича долинув іще один переляканий стогін. Двоє слуг, що працювали вночі, кинулися коридорами, стривожені криками.
Конндур знав, що Уто реагує занадто гостро, потураючи слабкості сина — і все це на очах у замкової челяді. Він швидким кроком рушив коридором, натягуючи на плечі підбитий хутром плащ, аби все ж виглядати як конаґ. Мандан також мусив цього навчитися. Зовнішній вигляд мав значення, а повагу потрібно заслужити. Як може народ Співдружності шанувати правителя, який увесь зіщулюється від удару грому? На щастя, лорд Кейд та інші важливі гості не бачили королевича в такому стані.
Мандан був вразливим юнаком, який занадто захоплювався живописом і читанням, дослідженням мап трьох королівств, вивченням історії, легендарних воєн Лютих, становленням людської цивілізації. Конн любив свого сина і спадкоємця, але хотів, аби юнак був сильнішим. Адан ніколи не став би ховатися від спалаху блискавки.
Уто першим дістався дверей, рвучко відчинив їх та увірвався всередину. Конн зайшов через якусь мить, але, як він і підозрював, нападників не було, небезпеки також.
Низьке полум’я вогнища освітлювало велике ліжко на чотирьох ніжках, вирізаних із темного дерева, матрац, укритий стьобаними ковдрами. На стінах висіли мапи трьох королівств, а також менші мали окремих повітів і детальна мала міста Конвера, розташованого у місці злиття двох річок, на якій були зображені вулиці нижнього міста, два прибережних райони та дороги, що вели до самого замку на високій кручі.
У кімнаті пахло скипидаром та олією. Мольберт стояв у робочій частині покою, прилягаючи до столу, заставленого банками олійних фарб, палітрами з мазками яскравих кольорів, численними пензлями. Картина, яку писав королевич, була майже закінчена — портрет прекрасної молодої жінки, хоча зображення мало передавало її красу. Мандан не був вражений чиєюсь черговою дочкою, що останньою була запропонована йому за жінку. На противагу цьому, портрет його матері Мейри, з її довгими червоними локонами, овальним обличчям, повними губами та алебастровою шкірою, що висів над ліжком королевича, зображував її значно красивішою, аніж вона була за життя.
Мандан зібгався на підлозі біля свого ліжка, намотуючи простирадла поміж пальцями, наче потопельник, що хапається за рятувальний трос, кинутий із човна. Вікна стугоніли від натиску дощу, а вітер свистів крізь щілину в рамі.
Королевич Мандан, якого ще називали Повелитель кольорів, мав вузьке обличчя, карі очі і дбайливо підстрижене каштанове волосся, скуйовджене після сну. Зараз його обличчя було сповнене страждання. Уто схилився над ним, великий, могутній.
— Ви в безпеці, мій королевичу. Я тут. Я захищу вас.
Намагаючись не показувати розчарування, Конндур увійшов до кімнати.
Взагалі це була справа батька, але Хоробрий утішав хлопчика.
— Боятися слід ішаранської армії з її лютим божком, — сказав він. — А грому і блискавки — ні. У замку ти в безпеці, сину. Тут ніщо не може тобі зашкодити.
Мандан кліпав очима, наче не впізнаючи власного батька.
