— Навіщо нам дивитися на всю зброю, що тут зберігається? Ми багато років нею не користувалися, і нічого не змінилося.
— Політична ситуація постійно змінюється. Ішаранці завжди чатують на нас, завжди хочуть нас убити. Не забувайте про Міррабай. Ніколи не вважайте, що захист такий сильний, як ви очікуєте. Я заприсягся захищати вас та Співдружність, але самому мені з цим не впоратися. Щоб стати хорошим конаґом, вам необхідно це побачити і цього навчитися.
Мандан схилився під ще нижчою кам’яною стелею на перетині тунелів.
— Я хотів закінчити нову картину сьогодні. Це портрет леді Суррі, іншої жінки, на якій вони хочуть, щоб я одружився. — Він незадоволено нахмурився.
Уто врочисто кивнув.
— Розумію, мій королевичу. Часом маємо кохання, часом — обов’язок. — Він справді кохав Мареку, свою людську дружину, проте також мав обов’язок підтримувати сильним родовід Хороброго. — Плоть, кров і серце — різні речі. Ми робимо все можливе, аби задовольнити всі три.
Мандан неохоче вислухав те, що мав сказати його наставник.
— Одного дня я вирішу. — Уто сприйняв це як виклик для себе, тож мусив переконатися, що королевич краще зрозуміє найголовніше. Мандан раптом усміхнувся, бо в нього виникла ідея. — Можливо, допоможе, якщо я намалюю Міррабай і божка, щоб інші могли побачити жахіття, які ішаранці чинять у нас. Якщо ти докладно опишеш мені, що трапилося, усю кров і смерть, я зможу відобразити це. Я можу змусити всіх боятися ішаранців. — Тепер він звучав охочим діяти, зацікавленим. — Я ніколи не бачив справжнього поля бою.
— Будьте вдячні, що не бачили цього на власні очі. Міррабай колись був чудесним... — Він пригадав, як сонце вставало зі східного моря, а його світло розбивалося яскравими промінчиками та віддзеркалювалося на місто. Уто втримував цей гарний спогад, потім відкинув його, відмовляючись дозволяти ішаранцям руйнувати це видиво. — Ми маємо бути готові, якщо ці тварюки прийдуть сюди, до злиття рік.
Майдан сковтнув, наче ніколи не думав про таку можливість.
Уто зупинився біля товстих дверей, витяг із кишені залізний ключ і повернув його в замку.
— Якщо на нас коли-небудь нападуть, мій королевичу, ви повинні знати, яким озброєнням володіє Співдружність. Можливо, вам доведеться самому командувати арміями. — Простягнувши смолоскип, він зайшов до величезної кімнати з нерівною стелею, яку підтримували колони, розставлені на рівних проміжках. — У самій лише цій кімнаті достатньо сталі, щоб озброїти похідну армію. — Жовте світло відбивалося від незчисленних металевих лез, потемнілих від часу. — П’ятсот мечів прямо під рукою і ще тисяча в додаткових кімнатах під стрімчаком по всій його довжині. Ми також маємо укріплені склади, розподілені по всьому місту Конвера.
Зацікавлений, всупереч самому собі, Мандан пішов за Уто. Піднявши свій світильник, він зупинився подивитися на стійку з десятьма піками, що стояли вертикально.
— Усе це залишилося від війни мого батька, правда?
— Так, тисяча кораблів привезли цю зброю додому з Ішари після смерті Болама, і вони, ймовірно, залишили стільки ж у трупах ворогів. — Уто відчув, як у грудях посилився гнів, але він не міг заперечувати свого вдоволення. Він копнув бочку, наповнену різноманітними частинами обладунків, і взяв собі на замітку, що їх потрібно почистити, відремонтувати, посортувати. — У нас є шоломи та щити, списи, булави, бойові сокири. В інших кімнатах зберігаються тисячі стріл з оперенням та арбалетні стріли, довгі луки та арбалети.
Мандан узяв важку зброю.
— І бойовий молот, як той, що використовував мій дядько Колланан.
— Кожна зброя має точну назву, конкретний спосіб використання, певний метод навчання володіння нею. Ви повинні все це знати, і я навчу вас. Зроблю вас жорсткішим. — Мандан виглядав ошелешеним, і Уто тихо додав: — Але не все одразу. Почнімо з простого. — Він вивів королевича з кімнати арсеналу та замкнув за ними двері. — Ходімо оглянемо околиці з висоти. Це дасть вам краще розуміння того, наскільки вигідною для оборони є Конвера.
Уто пішов до зовнішніх стін стрімчака, до великого захищеного ґратами вікна, звідки вони могли дивитись на скелі аж до річок унизу. Мандан потряс залізними прутами, зачарований висотою.
— Ці решітки призначені для того, щоб зупинити загарбників? Ніхто ж усе одно не зможе піднятися сюди з річки.
Уто знав, що будь-який Хоробрий за необхідності може видертися на скелю.
— Існує ще тридцять таких отворів угорі та внизу стрімчака, щоб стерегти обидві ріки. Звідси захисники можуть скидати брили, пускати дощі стріл і підпалювати будь-які ворожі судна, що підніматимуться з моря по з’єднаній річці. — Його ніздрі роздулися, коли він глибоко вдихнув. — Того дня, коли я побачу ішаранські кораблі, що пливуть угору рікою, я знатиму, що ми, Хоробрі, підвели Співдружність. — Його рука повільно опустилася до прикріпленої збоку золотої стрічки, даючи змогу пальцю торкнутися гострих країв, які могли пити кров.
Мандан помітив цей його рух.
— Ти захистиш нас своїм реймером. Ти врятуєш мене.
Уто зняв металеву стрічку з викарбуваним на ній заклинанням і простяг її.
