— Сьогодні увечері мені потрібен твій храм, ур-жерче. Подбай, щоб нас не турбували.
Ксіон мав збентежений і занепокоєний вигляд, зиркаючи на двері заклинання, немов тривожачись, що Кловус знову забере його божка, проте верховний жрець зробив нетерплячий жест.
— У нас тут інша справа. Ніхто не потурбує вашого божка.
Відчувши полегшення, Ксіон вклонився.
— Дякую, жерче. Дякую за цю честь. Мій храм — ваш храм. Почуй нас, убережи нас.
— Так, так. Почуй нас, убережи нас.
Коли храм нарешті спорожнів і на гавань упала глупа ніч, Кловус роздав вказівки своїм довіреним заступникам. Вони відімкнули приховані двері і підготували нижні камери з товстими стінами, про які він знав з того часу, як служив тут жерцем. Вони запалили смолоскипи та очистили затхлу кімнату для справжньої зустрічі.
Коли Кловус розіслав звістки по всій Ішарі, інші дванадцять жерців не могли відмовити і не приїхати. Він дав їм достатньо часу, щоб прибути з інших округів, і вони приїхали до Сереполя якомога таємніше.
Після настання темряви дванадцять жерців надягнули маскувальне вбрання та прибули до храму гавані, звідки їх провели в підземну залу. Невеликі жаровні горіли по кутках, посилаючи кучерики солодкуватого диму в кімнату.
Коли гості зняли свої сірі маскувальні одежини, Кловус привітав кожного з них. Рослий жрець із високим чолом і глибокими зморшками на обличчі виглядав так, наче був не в дусі. Кловус сказав:
— Жерче Довіч, дякую, що прибув. Я знаю, що ти подолав довгий шлях із Сістральти.
Довіч нахмурився.
— Неймовірно довга подорож. Дороги паршиві — мулиста трясовина по всьому округу Джангарі. Їжа жахлива, і все тіло болить. — Наче раптом згадавши, з ким розмовляє, він швидко і ввічливо кивнув. — Для мене завжди честь приїхати до Сереполя, жерче, особливо якщо нас скликаєте ви.
Кловус приховував вогники передчуття в очах, коли розмовляв із Довічем.
— Колись я віддячу вам і здійсню паломництво до вашого округу. Хоч Сістральта й далеко, я чув, що божок у вас могутній.
— Він мусить таким бути, — відповів Довіч. — Через наші порослі травою пагорби та багнисті долини ми потерпаємо від частих пожеж та повеней, і тому ми часто прикликаємо нашого божка захищати нас. — Він багатозначно поглянув на двох огрядних, вдоволених жерців із Тарізи та Расси, округів, у яких рідко виникали якісь загрози і катастрофи.
Жерці спілкувалися між собою в кімнаті з кам’яними стінами, і в повітрі відчувалася розлита напруга, коли чоловіки та жінки розмірковували, навіщо Кловус їх скликав. Нарешті приїхала остання жриця — сувора жінка на ім’я Нере з округу Тамбурдин, розташованого на краю невивчених територій.
— У мене є більш важливі турботи, ніж зустрічі, — мовила вона, розправляючи тугі коси на своїх плечах. — Варвари-Гетррени нападали на нас кілька разів, і наші стіни ледве їх стримали.
Кловус нахмурився, даючи цілком очевидну відповідь.
— Ти жриця. Використай свого божка і знищи їх.
Сувора жінка відвела погляд.
— Наш божок стає сильнішим і лютішим, коли народ розлючується та стає відчайдушним. Божок виходить з-під мого контролю. Мене турбує, що, якщо я його випущу в такому стані...
Кловус чмихнув.
— Будь-який жрець, що не може керувати божком, не гідний свого звання. Навчися направляти жертвоприношення і молитви так, щоб божок робив те, що ти хочеш. — Він вказав, аби вона зайняла своє місце за довгим столом, готовий розпочати зустріч. — Я скликав вас сюди, бо нам потрібно розглянути питання емпри Ілуріс та майбутнього Ішари. Боюся, вона стає все більш незговірливою.
Жерці зашепотілися між собою, киваючи головами і суплячись. Адас, жрець округу Ішикі, промовив:
— Ми почули її абсурдне оголошення про пошук наступника, наче це якась гра. Вона хоче познущатися над нашою землею? На щастя, ми, жерці, можемо підтримувати стабільність Ішари.
— Ми використовуємо наших головних божків, щоб змусити до поваги людей, яким всі ми служимо, — сказав жрець Джангарі, літній чоловік із засмаглою шкірою.
Кволий жрець Мормози зневажливо гигикнув.
— Оскільки вона повсюдно шукає свого наступника, Кловусе, я так розумію, що емпра відхилила вашу пропозицію про одруження?
Інші жерці приховували хихотіння, а його щоки запалали.
— То не було спробою зав’язати романтичні стосунки, радше діловою пропозицією. Ілуріс вперта і відмовляється бути розсудливою. Саме тому ми мусимо знайти інший підхід.
Квапливі кроки почулися на кам’яних сходах, що вели через таємний прохід угорі. Увійшов високий чоловік, одягнений у сірий непримітний одяг жерця середнього рівня. У нього був високий лоб і продовгувате обличчя, яке прорізали глибокі зморшки. Він виглядав захеканим і схвильованим.
— Пробачте, жерче Кловусе. Я оце щойно прибув із Сістральти. — Інші жерці з подивом підняли очі, новоприбулий із цікавістю дивився на кожного з них. — Я затримався в поїздці. Це дуже довга подорож по багнистих дорогах.
Новоприбулий різко зупинився, побачивши, що такий самий чоловік, як він, сидить на його місці за столом.
— Як це можливо? — зашепотіли інші жерці.
