Захоплена думками про історію та легенду, вона дала волю своїй творчій магії і з’єднала скупчення піску в зображення дракона, який почав рухатися, а потім зник, розсипавшись на пісчинки. Поруч із нею Аксус також брав участь у дійстві, створюючи піщані фігури армій Лютих, змушуючи їх зіткнутися одна з одною в повільній піщаній битві. Змахнувши рукою, маг стер їх усіх.
By пригадала одну з останніх битв, завершальне зіткнення між нею і королевою Онн, коли армії піщаних Лютих безжально вбивали армії крижаних Лютих у горах. By та Онн билися серед скель Хребта дракона, королева проти королеви. Змахнувши мечем, Онн зрізала довге золоте волосся By, а By помстилася, глибоко поранивши обличчя королеви крижаних Лютих. У запеклій битві дві жінки — а також їхні армії — ледь не знищили одна одну.
Коли сили покинули By, її солдати відтягли її від поранених крижаних Лютих, що ще залишилися, а маги звели потужний бар’єр, аби мати можливість відступити і забрати свою королеву. Війна скінчилася тим, що виснажені залишки армій обох сторін були змушені залишити поле бою.
Вони перетворили всю землю на задимлену пустку, родючі рівнини вигоріли та стали отруєними, сама магія виснажилася. Лише жменька вцілілих робітників людського роду тулилися в хованках, де, як колись давно очікувала By, вони померли з голоду або від інших небезпек. Її побиті армії відступили до випалених пустель, і вона занурила себе та інших нащадків Раан у заклинальний сон на багато віків, залишивши лише кілька вартових Лютих наглядати за світом.
Тепер By прокинулася востаннє. Вона була готова до бою.
Глузуючи, вона рвучко простягла одну руку, ніби розрізавши повітря, і всі фігури з піску не просто сплющилися, а перетворилися на лист гарячого скла.
— Ось що ми зробимо зі світом, щойно досягнемо успіху — зрівняємо його з землею та почнемо все з початку, — сказала вона. — Тоді Кур нарешті повернеться за нами.
У шахтах Скрабблтона пахло сіркою, і Елліель пітніла, розмахуючи киркою та розбираючи штиб. Вона продиралася крізь сотні футів твердої породи, слідуючи за жилами цінних руд, дорогоцінних металів та несподівано знайденого коштовного каміння. Це була сумлінна, важка праця, що вимагала достатньої зосередженості, аби розум не блукав у небезпечних місцях.
Людина без спогадів мала час на створення нового спадку. Тут, у Скрабблтоні, вона, найімовірніше, не матиме великих здобутків, але чи повинна кожна людина бути героєм або залишити по собі епічну історію життя? Чи могла вона просто бути нормальною, звичайною людиною й жити мирним життям? Її дні були спокійними, хай і нічим не примітними. Елліель мала кімнату в корчмі, їжу щовечора і знала, що принесе їй наступний день. Цього було достатньо. Їй не потрібно було бути сміливим воїном, грізною Хороброю — вона просто Елліель.
Через те, що вона випадково знайшла рубіни з драконової крові, інші шахтарі полюбляли працювати поруч із нею, сподіваючись на її удачу. Елліель вважала себе радше працьовитою, ніж везучою. Кленнер, її звичний напарник по роботі, сидів удома — одужував після несподіваного каменепаду, що розтрощив йому ліву руку. Натомість тепер разом з нею і Апвіном у тунелях працював молодий хлопець на ім’я Джандре. Елліель поставилася до нього, як і до всіх інших працівників.
— Я чув історію про Хоробрих, — сказав Джандре достатньо гучно, щоб його чули через стукання кирки та лопат. — Двоє заможних дворян мали кожен по одному зобов’язаному їм Хороброму, і кожен вважав, що його Хоробрий сильніший, відтак вони наказали чоловікам битися між собою. — Він змахнув піт із чола. — Знаєш цю історію, Елліель?
— Я не знаю багато історій про Хоробрих, — відказала вона, сподіваючись, що той замовкне.
Не знітившись, Джандре продовжив:
— Дворяни побилися об заклад і віддали накази. Двоє Хоробрих билися один з одним на міській площі не одну годину. Натовп витріщак усе збільшувався. Зробили ще ставки. Хоробрі завдавали один одному страшних ран, але використовували свою магію Лютих, щоб загоїти ці рани. Ти володієш магією зцілення, Елліель?
— Ніколи не пробувала. Уже певний час мені вдавалося уникати серйозних травм.
— Хоробрі билися цілісінький день, дворяни збуджувалися все дужче, ставлячи на них усе більше грошей. Нарешті суперники, поранені й закривавлені, припинили поєдинок. Замість того, щоб битися, вони допомогли один одному утримуватися на ногах, повернулися до натовпу і сплюнули кров.
— Хоробрі боротимуться, щоб захистити Співдружність, — сказав один. Хоробрі віддадуть життя, щоб захистити конаґа і людей, — мовив інший. Але ми більше не битимемося заради вашої розваги. — Джандре вишкірився при світлі смолоскипа. — Обидва Хоробрих того ж дня розірвали свої зобов’язання з дворянами, покладаючись на вищий кодекс честі, і пішли геть, підтримуючи один одного.
Елліель замахнулася киркою й відколола камінь.
— Гарна історія.
— Це правда? Як думаєш? — не вгавав Джандре.
