Піднявши брови, Кловус повернувся до емпри.
— Як я вже казав, імовірно, вам варто розглянути кандидатуру Ерікала як свого можливого наступника? У нього є темперамент для цього, і він достатньо мудрий.
Не слухаючи їх, Ерікал зосередився на віконечку з димчастого скла, рухаючи губами так, ніби розмовляв із замкненим божеством.
— Це те, чого ви хочете, жерче? — запитала Ілуріс. — Чи хотіли б ви стати наступним емпріром?
Ерікал насупився на неї так, ніби ця ідея ніколи не спадала йому на думку.
— Аж ніяк, Ваша Високосте. Я ніколи не міг би залишити це.
Ці слова її не здивували.
Познайомившись із такою кількістю людей і так довго подорожуючи, емпра Ілуріс забажала вечеряти того дня у своїх приватних покоях на четвертому поверсі губернаторського маєтку. На наступний ранок уже було заплановане велике святкування на цілий день. Із ніжною посмішкою вона сказала розчарованому губернаторові:
— Я хочу обміркувати все, що побачила у прекрасному окрузі Прірарі. — Кловус добровільно запропонував зайняти її місце на приватному бенкеті ввечері, відтак Ілуріс охоче поступилася такою честю. Зараз вона жадала усамітнення.
Ніч була теплою, і вікна на балкон були відчинені. Хоча вона їла на самоті, накритий для неї стіл міг умістити десять людей, а нагодувати вдвічі більше.
Прислухавшись до поради Ерікала, вона попросила принести їй різноманітні сири Прірарі: жовті з твердою шкіркою, блідо-білі з прожилками сіро-блакитної плісняви, м’які вершкові сири, змішані зі сушеними ягодами. Деякі копчені, інші м’які, деякі такі гострі, що на очах з’являлися сльози, проте вона скуштувала їх усі, впевнена, що слуги звітуватимуть перед сироварами. Вона скуштувала два види яблучних вин Прірарі, сухе й пікантне, що добре поєднувалися з певними сирами, і набагато солодше витримане вино, яке смакувало їй з десертом.
Служники принесли великі миски гарячої ароматизованої води. То була не зовсім купіль, бо населення Прірарі не знало ані купання, ані повного занурення, проте вона протерла обличчя, помила руки та замочила ноги.
Крізь відчинені вікна Ілуріс чула відлуння звуків із площі, мелодію, яку музики вигравали на кількох флейтах, розмови на вулицях, плюскотіння води у великому міському фонтані. Ззовні стіни маєтку губернатора були увиті виноградними лозами на шпалерах, а солодкий аромат квітучих уночі лілій доносив вечірній вітерець.
Ілуріс була задоволена своєю мандрівкою. Вона познайомилася з прекрасними представниками свого народу, і вона не почувалася засмученою чи стривоженою. Попереду ще чотири округи, розмови з багатьма людьми, і вона знала, що її наступник знайдеться.
Раптом знизу пролунав крик котрогось із бійців її Яструбиної варти. Ілуріс висмикнула ноги з миски запашної води і заходилася шукати зброю. Спроба вбивства? Вона була заколисана спокоєм жерця Ерікала, дивовижним божеством, теплим прийомом у Прірарі. Гамір долинув із поверху нижче, і вона почула характерний голос каптані Воса.
Ілуріс поспішила до вікна. Вона глянула вниз і була вражена, побачивши жилаву дівчину, що лізла по лозі з вікна прямо під кімнатою емпри. У неї були великі карі очі, подертий одяг та коротке темне волосся. Вартові тягнулися, щоб схопити її, коли вона піднімалася по шпалерах, але дівчина копнула їх босою ногою. Намагаючись лізти вгору швидше, вона вишкірилася радше шалено, ніж налякано. Один із нових бійців Яструбиної варти, молодий Недд, вдарив мечем по товстих лозах, розрубавши одну з них. Дівчина втратила опору під ногами та загойдалась, потім зачепилася за сусідню шпалеру.
Охоронці потягли вниз пошкоджену лозу, проте дівчина схопилася за іншу, видираючись ще вище, але шпалера розкололася, лоза обірвалася, і дівчина почала падати. Коли її темні очі на мить зустрілися з очима Ілуріс, вираз рішучості у них змінився розчаруванням.
Рукою, затягнутою в рукавицю, каптані Вос схопив дівчину за ногу, однак вона знову копнула його, проте Вос і Недд потягли дужче, зловивши її за потерті манжети штанів з грубої тканини. Вони підтягли розбишаку до вікна і затягли всередину.
Емпра поспішила до дверей своєї кімнати і побачила за ними двох бійців Яструбиної варти, які з напруженими обличчями стояли на сторожі.
— Що відбувається внизу?
— Зловмисник, Матір, можливо, асасин. — Сиріл виглядав обуреним і не дозволяв їй пройти.
— Ви тут у безпеці, — запевнив її Боро.
— Я бачила дівчину, — мовила Ілуріс. — Вона не схожа на асасина.
Він урочисто поглянув на емпру.
— Ніколи не відомо, як саме виглядає асасин, Матір.
— Я хочу її побачити. Відведи мене вниз. Зараз же.
Сиріл тривожно моргнув.
— Хіба це розумно? Вона все ще може бути небезпечною.
— Ви — бійці моєї Яструбиної варти, частина моєї родини. Гадаю, ви зможете захистити мене від маленької дівчинки?
