— Я теж королевич, і мені потрібно розуміти таку ж тактику. Колланан і Конндур воювали разом в останній війні проти Ішари. А що робити, якщо така ж ситуація повториться?
Хоробрий урочисто кивнув.
— Це правда, що ви з Майданом такі ж брати, як і Колланан із Конндуром. — Обличчя, на якому зазвичай не відбивалося жодних емоцій, осяяла ледь помітна посмішка. Він щось вигадав. — Погоджуюся, королевич повинен розуміти обидві сторони несподіванки.
Адан планував помсту. Власне, він не збирався посилювати ворожнечу або заподіювати братові болю, а лише хотів справити враження. Пізно вночі, обравши основне перехрестя лабіринту з живоплоту, Адан викопав яму три фути завглибшки й наповнив її смердючими нечистотами, зібраними в замковій вбиральні. Коли яма була заповнена, він притрусив поверхню попелом і гравієм. Вийшло не ідеально, проте на швидкий погляд стежка залишилася такою ж, як і була.
Наступного дня Адан став дражнити брата і втік від нього у лабіринт. Мандан наздоганяв, стрімголов біжучи слідом. Адан дозволив принцові підбігти достатньо близько, і, діставшись до потрібного розгалуження, перестрибнув через сховану яму та побіг далі. Мандан метнувся за ним, захоплений переслідуванням. Нічого не підозрюючи, він ступив на м’який гравій і занурився у смердючу багнюку аж до пояса. Репетуючи так, ніби його ріжуть, Мандан іще глибше занурювався в яму та розбризкував лайно по собі.
Згадавши цю сцену зараз, Адан не міг перестати посміхатися.
— Ти досі трохи відчуваєш запах, правда?
Мандан нахмурився, точно знаючи, що брат має на увазі.
— Твоя пастка була в іншій частині лабіринту, не тут.
Сміючись, Адан поплескав брата по плечу.
— То була забава, просто двоє хлопців гралися. Як колись ти кидав у мене камінцями.
Мандан теж засміявся, але його сміх здавався вимушеним, і Адан зрозумів, що образа досі не пройшла.
— Це в минулому, — мовив він серйозним голосом. — Ми маємо подбати про набагато важливіші речі. Як союзники. — Він сподівався, що вираз обличчя королевича пом’якшає.
Мандан відвернувся.
— Ми повинні бути союзниками. Ішара нападає на нас, убиває наших селян, захоплює наші човни. А тепер ви прийшли з розповіддю про Лютих.
— Не існує жодного правила, яке б говорило, що одночасно буде виникати лише одна проблема. — Адан простягнув руку. — Ми залишаємося братами.
Мандан повагався, але потім прийняв рукостискання.
— Звичайно, ми залишаємося братами.
Тієї ночі, побачивши, що на темному небі не було ані хмаринки, Адан рушив на оглядовий майданчик. Він не здивувався, коли там, під зорями, побачив батька. Конндур сидів біля маленького столика, на якому лежав розгорнутий журнал, куди він міг заносити нові спостереження. Але нова сторінка залишалася порожньою.
Не промовивши й слова, Адан зайняв знайоме місце на сусідній лаві, і двоє чоловіків пильно вглядалися у Меч, Оленя, Замок — усі ці візерунки, добре знайомі з дитинства. Адан розумів, що не може знову просити батька, не може тиснути на конаґа, щоб той відрядив війська протистояти Лютим. Зараз вони були просто разом, батько і син, розділяючи спільний інтерес.
Він здивувався, побачивши в сірих очах Конндура сльози.
— О, Адане, — сказав він, — а що, як всі зорі впадуть?
Емпра Ілуріс правила більше тридцяти років, але за останні кілька тижнів усвідомила, як мало вона насправді бачила Ішари. У пошуках наступника вона вже побувала в дев’яти з тринадцяти округів, і її розум повнився розмаїттям культур, приголомшливими пейзажами та неймовірно цікавими людьми. Ілуріс шкодувала, що не зробила цього давно. Тепер ця земля була в її серці.
До того, як вони дісталися округу Прірарі, камергер Нерев вже заповнив книжку іменами претендентів, ретельними описами їхніх здібностей, а також своїми безсторонніми враженнями. Він попросив емпру переглянути його рекомендації, проте вона рішучо похитала головою.
— Я залишатимусь неупередженою, допоки не закінчимо.
Знітившись, довготелесий чоловік стояв, тримаючи свої записи в руках, однак Ілуріс спробувала підбадьорити його.
— Оскільки я ще не вмираю, вибір ми можемо зробити розважливо.
Діставшись столиці Прірарі, супровід емпри одержав покої у будівлях навколо головної храмової площі, а сама вона зайняла горішній поверх чотириповерхового маєтку губернатора. Затишні кімнати різко контрастували з місцем попередньої їхньої зупинки в містечку кочівників, що пасуть антилоп, розташованому на кордоні округу Тамбурдин.
Кловус приєднався до неї, коли настав час зустрітися із жерцем Прірарі. Від тривалих мандрів він мав змарнілий вигляд. Через незвичне харчування, зміну погоди та невблаганний темп подорожі Кловус втратив кілька фунтів, тож його темно-синій каптан тепер вільніше сидів на ньому.
— Ви виглядаєте краще, ніж зазвичай, Кловусе, — зауважила Ілуріс. — Ще до повернення додому ви станете струнким і мускулистим чоловіком.
