Ґленда вже там, коли приходить Олівія. Жінки стоять у вітальні з келихами вина й маленькими тарілочками закусок і балакають, залишивши книжки на сидіннях. Сьогоднішня книжка — новий роман Тани Френч. Звісно, вони ніколи не починають з книжки. Спочатку за світською бесідою обмінюються новинами, зазвичай про дітей — усі вони мають дітей, — і саме це відбувається, коли дзенькає телефон Жаннетт. Олівія бачить, як Жаннетт кидає буденний погляд на телефон — а потім обличчя Жаннетт застигає. Водночас Олівія чує два чи три сигнали інших телефонів і питає себе, що діється.
— О боже мій, — вихоплюється в Жаннетт.
— Що сталося? — лякаєтся Олівія.
— Пам’ятаєш, Аманда Пірс зникла кілька тижнів тому? — питає Жаннетт.
Авжеж, вони пам’ятають, думає Олівія. Аманда Пірс покинула чоловіка — доволі раптово, не сказавши йому ні слова. Олівія не знала Аманду, окрім як в обличчя. Власне, вона лише раз зустрічала її — на місцевому пікніку, влаштованому в маленькому парку між вулицями Сперроу й Фінч трохи більше як рік тому, у вересні, незабаром після переїзду сюди Пірсів. Аманда була яскравою жінкою, і всі чоловіки дивилися на неї, мало не пускаючи слину, наввипередки подаючи їй різні речі — кетчуп для хот-дога, серветку, напій, доки дружини намагалися не показувати, які вони роздратовані. Вона була схожа на модель або на акторку — така ідеальна. Така сексуальна. Така впевнена. Завжди носила елегантний одяг і модні окуляри. Її чоловік — Олівія не пригадувала його імені, але він теж був гарний до безглуздя. З тим самим шармом кінозірки, але більш закритий. Спостерігач. Вони мешкали на вулиці Олівїї, але трохи далі. Обом було під тридцять — суттєво молодші за Олівію та її подруг — і бездітні, тож вони не мали особливих причин перетинатися з нею.
— Насправді вона не зникла, — заявляє Сюзанна. — Вона пішла від чоловіка.
— Є термінові новини, — каже Жаннетт. — Знайшли її машину в озері біля Кеннінга. Її тіло було в багажнику.
Настає приголомшена тиша, кімната наповнюється потрясінням.
— Повірити не можу, — промовляє Бекі, відриваючись від телефона, раптом страшенно бліда.
Олівія здригається, пригадавши, що Рейлі був у будинку Пірсів.
— Бідолашний Роберт, — шепоче Бекі. Бекі Гарріс мешкає по сусідству з Пірсами. — Він повідомив про її зникнення. Сам мені розповідав.
Бекі — добра подруга Олівії й усе їй розповіла. Олівія раптом уявляє, як Бекі, досі доволі приваблива (хоч, мабуть, не настільки, як собі думає), розмовляє через задній паркан з уродливим покинутим чоловіком.
— Пам’ятаю, я про це чула, — каже Ґленда, явно вражена. — Але, якщо правильно пригадую, поліція не сприйняла це серйозно, бо вона збрехала йому, що їде з подругою на вихідні. Вирішили, що вона пішла від нього й насправді це не зникнення.
— Що ж, очевидно, тепер це вбивство, — завважує Жаннетт.
— Що ще каже поліція? — цікавиться Олівія.
— Це все. Жодних подробиць.
— Гадаєте, це зробив її чоловік? — за мить питає Сюзанна, обводячи поглядом їх усіх. — Гадаєте, він міг її вбити?
— Я б не здивувалася, — тихо відповідає Жаннетт.
Бекі раптом обертається до неї.
— Ти нічого про це не знаєш!
Спалах Бекі зустрічають напруженою тишею. А потім Сюзанна каже, з ноткою захвату в голосі:
— Це надто моторошно.
— Чоловік може бути абсолютно не винним, — припускає Зої.
— Але хіба зазвичай це не виявляється чоловік? — питає Сюзанна.
— Якщо він убив її, — дивується Бекі, — тоді нащо просив поліцію шукати її?
Бекі явно не хоче вірити, що красивий самотній чоловік по сусідству може бути вбивцею.
— Ну, — каже Олівія, — він мусив повідомити про її зникнення, чи не так? Він не може просто не зважати на це. Треба грати роль стурбованого чоловіка, навіть якщо він її вбив.
— Боже, ти ненормальна! — вигукує Ґленда.
— Але ж подумайте про це, — замислено веде далі Олівія. — Це могло б бути ідеальне вбивство. Він убиває її, повідомляє про її зникнення й бреше поліції, що вона нібито збиралася поїхати з подругою на вихідні, коли насправді не збиралася. Потім, коли вона не з’являється, поліція вважатиме, що вона просто втекла від нього, і не шукатиме як слід. Справді блискавично.
Усі спантеличено дивляться на неї.
— Особливо, — додає Олівія, — якби ніколи не знайшли її машину в озері. Імовірно, вбивство зійшло б йому з рук.
— Не впевнена, що мені подобається хід твоїх думок, — каже Сюзанна.
Бекі кидає ображений погляд на Олівію й заявляє:
— Для протоколу: я не вважаю, що це зробив її чоловік.
Сюзанна встає й починає наповнювати всім келихи. Помітно, що вона тремтить.
— Боже, пам’ятаєте, яка вона була шикарна? Пам’ятаєте торішній пікнік? Тоді вперше хтось із нас добре її роздивився. Вона всіх чоловіків обкрутила навколо свого мізинчика.
— Пам’ятаю, — каже Бекі. — Вона була надто зайнята, зачаровуючи всіх, щоб допомогти прибрати.
— Може, вона мала переслідувача чи ще когось, — розмірковує Ґленда. — Така жінка…
— Вона була така вертихвістка. Не знаю, як її чоловік із цим мирився, — нарікає Зої.
Вона теж була на пікніку, пригадує Олівія, обводячи поглядом кімнату. Вони всі там були.