Олівія уявляє, як Сюзанна, Бекі, Жаннетт і Зої за першої ж можливості кидаються до своїх комп’ютерів і перевіряють вихідну пошту, шукаючи листи, яких ніколи не писали.
Незабаром Ґленда питає:
— Гадаєш, Роберт Пірс убив свою дружину?
Олівія неспокійно поглядає на неї.
— Не знаю, — каже вона. — А ти як гадаєш?
— Теж не знаю.
— Я навіть не була знайома з нею, — говорить Олівія, — але вона була сусідкою — однією з
Карміна Торрес вирішує пройтися вулицею від будинку до будинку, розповідаючи сусідам, що до неї проникли, і демонструючи листа. Уранці вона ще раз коротко поспілкувалася з сусідкою Зої, яка сказала, що вчора ввечері була в книжковому клубі й там ніхто про це не чув. Потім, звісно, вони обговорили те, що було в новинах: жінку з їхнього наче як тихого району — лише через вулицю — знайшли жорстоко вбитою.
Також Карміна планує пройтися взад-уперед уздовж Сперроу-стріт, на якій мешкала вбита, і спробувати щось дізнатися про цю жінку в багажнику. Карміна обожнює добрі плітки.
Перш ніж піти, вона неспокійно обходить оселю, торкаючись речей, роздивляючись їх, поправляючи світлини. Зазирає всередину медичної шафки. Що- небудь пересували? Напевне й не скажеш. Зараз Карміна почувається наляканою, покинутою у власному домі, чого ніколи не траплялося раніше. Вона ненавидить бути вдовою, це так самотньо. І ненавидить саму думку, як хтось — навіть хлопчисько-підліток — копирсається в її речах. Читає те, що в неї на комп’ютері. Не те щоб там було щось зайве. Яка дитина таке вчинить? З хлопцем явно щось негаразд.
Ранком у вівторок Рейлі ловить себе на тому, що уникає Марка в школі. Не хоче розповідати йому про зустріч з адвокатом. Він вирішив, що все — більше не вдиратиметься до будинків. Ніколи.
Вебб і Мун повернулися до офісу судмедексперта по результати розтину Аманди Пірс. Велика кімната нещодавно пофарбована, і природне світло щедро заливає приміщення крізь широкі вікна на пів стіни. Проте запах досі неприємний. Вебб смокче льодяник, із тих, що принесла Мун. Його черевики риплять на чистих блискучих кахлях. Уздовж стіни під вікнами тягнеться довга робоча поверхня з раковинами й охайно розкладеними стерильними інструментами. Над столом висять аптечні ваги — зовсім як у супермаркеті, де можна зважити паперовий пакет грибів, думає Вебб.
Джон Лафферті, старший патологоанатом, каже:
— Причина смерті — удар тупим предметом. Судячи з вигляду, її кілька разів ударили по голові чимось найбільше схожим на молоток.
Вебб зосереджується на тілі, яке лежить на металевому столі. Простирадло відкинуте. Моторошне видовище. Тіло, що розкладається, здулось, і шкіра набула зловісного зеленуватого відтінку. Вигляд у нього набагато гірший, ніж був день тому.
— Даруйте за сморід, але тілам властиво швидко розкладатися, коли їх дістають з води, — пояснює Лафферті.
Вебба це не зупиняє, і він підходить ближче, щоб роздивитися труп. Розтин завершено, органи оглянуто й зважено, і покійницю зашили знову. Її голова — криваве місиво. Одне око вичавлене.
— Оцінити час смерті за таких обставин майже неможливо, — веде далі патологоанатом. — На заваді стають посмертні зміни, що відбулися протягом більш як сімдесяти двох годин після загибелі, і той факт, що тіло пробуло стільки часу у воді. Вибачте.
Вебб киває.
— Зрозуміло.
— Очевидних ознак сексуального насильства або інших поранень немає, — продовжує патологоанатом. — Вона точно була мертва до того, як потрапила у воду. Захисних ран немає, під нігтями нічого. Очевидні ознаки боротьби відсутні, хоча схоже, що її вдарили спереду. Можливо, жертва знала свого вбивцю. Найімовірніше, перший удар став для неї несподіванкою та знерухомив її. Жертву вдарили кілька разів, з великою силою. Перші удари, імовірно, виявилися смертельними для неї. Повторні удари свідчать про неконтрольовану лють.
— Отже, це було особисте.
— Схоже на те. Вона здорова жінка, — додає Лафферті, — жодних ознак старих переломів, що могли б свідчити про тривале домашнє насильство.
— Гаразд. Ще щось? — питає Вебб.
— Вона була вагітна. Приблизно десять тижнів. Десь так.
— Дякую, — каже Вебб, і вони з Мун ідуть геть.
— Ми знаємо, що в п’ятницю, двадцять дев’ятого вересня, вона була жива, — розмірковує Вебб. — Певно, її вбили десь на вихідних. Імовірно, вона була жива на той час, як чоловік повідомив про її зникнення в понеділок.
Детективи йдуть до машини, обоє глибоко вдихають свіже повітря.
— Не кожен чоловік щасливий дізнатися, що стане батьком, — зазначає Мун.
— Убивство — трохи радикальний хід, ти так не вважаєш? — заперечує Вебб.
Вона знизує плечима.
— Ми лише зі слів Пірса знаємо, що вона казала йому про свої плани поїхати з Керолайн, — зауважує Мун. — Ніхто цього не підтвердив — на роботі Аманда нікому не говорила, що збирається поїхати на вихідні.
Вебб киває.
— Можливо, вона нікуди й не збиралася. Може, він вигадав це після того, як убив її. Ми не знайшли жодного запису про те, що вона бронювала готель.