Коли детективи залишають головну кімнату й переходять до спалень, Пол підводиться й рушає слідом за ними, беручи свою каву із собою. Олівія підводиться теж. Детективи висувають шухляди, зазирають під матраци. Кладуть усе назад саме так, як і знайшли. Вона гадки не має, що вони очікують знайти. Вони повертаються на кухню й методично мовчки оглядають її. Що довше це триває, то тривожніше стає Олівії. Вона дивиться, як Вебб ретельно оглядає темно-сині завіси. Підзиває Мун змахом руки. Разом напарники оглядають завіси з обох боків за допомогою ліхтарика. Обличчя Вебба смутніє.
Нарешті Вебб обертається до чоловіка Олівії й питає:
— Маєте якісь знаряддя?
— Знаряддя? — перепитує Пол.
Олівія думає про себе, чи не хочуть вони щось розламати. Цього вона не дозволить і впевнена, що Пол не дозволить теж. Якщо хочуть зірвати мостини, доведеться їм отримати той клятий ордер.
Певно, Пол міркує в тому самому напрямі, що й вона, бо цікавиться:
— Навіщо?
— Де ви їх тримаєте? — наполягає Вебб, уникаючи запитання.
Не відповідаючи, Пол веде їх надвір, до маленького сараю неподалік від хати. Там повно хмизу, а ще пластмасові садові стільці, газонокосарка й інший накопичений мотлох. Олівія зазирає повз Пола, коли той відчиняє двері до сараю, і показує. Вебб дістає ліхтарик і вмикає його, освітлюючи приміщення. Біля стіни стоїть сокира. Світло падає на побитий червоний металевий ящик з інструментами. Детектив ступає всередину, присідає й відчиняє його. Указівним пальцем обмацує ящик ізсередини. Його блакитні рукавички видаються стерильно чистими проти запилюженого вмісту. Олівія питає себе, якого дідька він шукає. Вона бачить напругу в плечах Пола.
— Ви маєте молоток? — питає Вебб.
— Так, — каже Пол, — він має бути там.
Він нахиляється, щоб зазирнути до ящика.
— Схоже, його тут немає, — промовляє Вебб і переносить увагу на Пола. — Коли востаннє ви його бачили?
— Гадки не маю, — каже Пол. — Не пам’ятаю.
Довгу мить двоє чоловіків дивляться один на одного.
Олівія відчуває, як усередині щось обривається. Вона говорила собі, що детективи виконують безглузде доручення, що вони нічого не знайдуть, а потім підуть, давши їм спокій. Але ось знову глибоко в голові ворушиться сумнів —
Вебб підіймає очі на Мун і кидає:
— Гадаю, треба викликати криміналістів.
— Для цього вам знадобиться ордер, — сердито каже Пол.
Серце Олівії калатає, вона приголомшено дивиться на чоловіка.
— Я можу його отримати, — повідомляє Вебб, — за один телефонний дзвінок. І доправити сюди загін криміналістів за дві години.
Вебб дивиться на Пола Шарпа, який стоїть, опустивши руки вздовж боків, біля освітленого крізь листя дерев сараю.
— Що відбувається? — раптом випалює його дружина з сірим, мов зола, обличчям. — Пол ніяк не пов’язаний з Амандою Пірс! Чому б вам не взятися за
— Олівіє, ти не допомагаєш, — каже Шарп. — Вони вже явно прийняли рішення. Нехай обшукують. Там немає чого шукати.
В очікуванні на прибуття команди криміналістів Вебб і Мун досліджують ділянку навколо хати, доки Шарпи мовчки стоять і дивляться. Нарешті всі обертаються, коли до хатини під’їжджають дві поліційні автівки й білий фургон криміналістів.
Вебб знає, що, якщо ця хатина — місце злочину, її вже скомпрометовано. Та вони все одно мусять обшукати її. Вебб показує експертам підозрілі плями на завісах у кухні — плями, схожі на кров. Якщо це кров, вони отримають із цих плям ДНК. Вебб і Мун мовчки спостерігають, доки експерти опускають усі жалюзі й завіси, щоб затемнити кімнату. Один з них розприскує в кухні люмінол. Підлога біля задніх вікон починає світитися, і на ній проступає доріжка від вікон до раковини на протилежному боці кухні.
Експерт багатозначно поглядає на детективів.
— Що це? — питає Пол.
— Освітлені місця демонструють наявність крові, — пояснює Вебб, — навіть коли її прибрали й вона невидима оку.
Детектив дивиться на подружжя, яке стоїть на порозі кухні. Вебб не знає, у кого з них гірший вигляд. Олівія Шарп, здається, от-от зомліє. Пол Шарп стоїть цілком нерухомо, утупившись у підлогу, і його обличчя безвільне від нерозуміння й шоку.
Потім експерт оприскує зону навколо раковини, і та починає світитися теж. Але в ході роботи виявляється, що найбільша зона, де начисто відшкрябали кров — принаймні для людського ока, — у глибині кухні на підлозі, перед вікнами, що виходять на озеро. Є явні сліди замитих кривавих бризок на стінах і навіть на стелі. За кілька секунд люмінісценція блякне, але вони всі це бачили.
За допомогою реагентів стає очевидним, що на Аманду Пірс — або на якусь іншу людину — було скоєно напад на кухні біля задніх вікон, а потім щось — імовірно знаряддя вбивства — віднесли з місця, де стався напад, до раковини. Сліди бризок крові півколом на ближніх стінах і стелі вказують, що жертву несамовито вдарили кілька разів чимось твердим.
Зниклим МОЛОТКОМ.
Вебб ступає вперед і каже Полу Шарпу: