— Вас заарештовано за вбивство Аманди Пірс. Ви маєте право зберігати мовчання. Все, що ви скажете, може й буде використане проти вас у суді. Ви маєте право на розмову з адвокатом і на присутність адвоката на кожному допиті. Якщо не можете дозволити собі адвоката, вам нададуть його коштом держави. Вам зрозумілі ці права?
Олівія Шарп зісковзує на підлогу, перш ніж хтось устигає підхопити її.
Олівія настільки дезорієнтована, що ледь спроможна діяти. Майже не пригадує поїздки назад до міста. Її чоловіка везли в поліційній машині — у кайданках — до відділку. Вона їхала слідом в автівці детективів, на задньому сидінні. Її розум онімів. За кермом був Вебб. Мун відганяла машину Шарпів до відділку, а команда криміналістів залишилася, щоб закінчити роботу на місці.
І зараз вона сидить у відділку, чекаючи, доки хтось вийде й скаже їй, що відбувається й що буде далі. Олівія не могла змусити себе глянути в очі Полу, коли того заарештовували. В уяві стояли освітлені ділянки в їхній хатині, там, де була кров. Вона мусить стримувати жовч, що підступає до горла. Та пляма була там, невидима, відколи вбили Аманду. Олівія стояла на ній кілька тижнів тому, востаннє, коли вони були в тій хатині, і вглядалася у вранішні води, попиваючи каву й думаючи, що у світі все гаразд. Останні нормальні вихідні. Перед тим, як вона дізналася, що Рейлі проникає до чужих будинків. Перед тим, як знайшли тіло Аманди. Але ніщо взагалі не було гаразд. Усе це вже сталось, а вона просто не знала про це. Здається, то було ціле життя тому. Масштаби власного незнання жахають її. Олівія гадки не мала, що на тому місці, де вона стояла, сталось убивство. Вона не в змозі викинути це з голови, не може припинити це бачити — освітлений візерунок на підлозі, сліди кривавих бризок на стіні й аж до стелі. Вона думає про їхній зниклий молоток — важкий і знайомий, зі старим дерев’яним руків’ям у кількох шарах білої фарби. Чи знала Аманда, що зараз помре? Певно, вона кричала. Там ніхто б її не почув. Олівія уявляє собі, як молоток опускається на голову жінки, чиє обличчя знайоме їй лише випадково, а також з єдиної світлини, яка постійно з'являється в мережі. Заплющуючи очі, Олівія бачить слід, що веде звідти, де її вбили, до кухонної раковини. Її раковини, в якій вона мила посуд два тижні тому, а Пол стояв поряд і витирав, балакаючи ні про що й увесь цей час знаючи, що сталося там тиждень тому— що він накоїв. Гадаючи, що все прибрав.
Вона пам’ятає обличчя Пола, бліде мов крейда, коли його виводили, а він казав їй: «Я цього не робив, Олівіє! Ти повинна мені вірити!».
Вона хоче. Але як вона може йому вірити?
Раптом їй потрібно в туалет, але вона не встигає — її вивертає на власні коліна, на стілець, на підлогу.
Детектив Вебб вичікує під дверима кімнати для допитів. Мун уже там, з Полом Шарпом. Вебб утомлений і дає собі мить, щоб підготуватися психологічно. Потім відчиняє двері.
Шарп понуро сидить на стільці, поклавши скуті руки на стіл перед собою. Вигляд у нього жахливий. Очі сльозяться, наче він намагається не плакати.
«Чого він очікував? — думає Вебб. — Чому вони завжди гадають, що їм усе зійде з рук?» Він пригадує, яким був Шарп на початку. Заперечував, що знає Аманду Пірс. Потім визнав, що був з нею в машині, але лише почувши від них, що його бачили. Історія з Ларрі Гаррісом… звучала правдоподібно, бо це й була правда: згодом вони встановили, що Ларрі
Вебб сідає напроти Шарпа й мить дивиться на нього. — У вас великі проблеми, — каже він.
Шарп підіймає очі й поглядає на детектива зі щирим страхом.
— Мені потрібен адвокат, — заявляє Шарп. — Я не говоритиму з вами без присутності адвоката.
— Добре, — каже Вебб і знову встає. Іншого він і не очікував.
Ґленда чує дзенькіт, дивиться вниз і бачить повідомлення на мобільному.
Це від Олівії.
Гленда не каже Адаму, який щойно повернувся зі школи, куди йде, — лише те, що йде провідати Олівію.
Паркує авто й збігає сходами до дверей поліційного відділку.
Питає про Олівію, і її скеровують до маленької почекальні. У ніздрі вдаряє запах блювоти, і вона одразу бачить, що Олівію знудило, але хтось намагався почистити її.