– Мені цілком вистачить і одного стільця. Тебе чекає консул, Кіро Клаусмюллер.
Дівчинка та її мама злякано озирнулися. За ними стояла огрядна жінка, яку Кіра щойно на-звала міс Піґґі. Хоч би вона не почула, як її охрестили.
– Моє ім'я – місіс Стівенс, а не міс Піґґі... – виразно мовила американка.
Вона й це чула! Кіра спекла рака й знічено пробурмотіла:
– Я та-а-ак не ду-ума-ала... Просто я ще ніколи не бачила такої товстої... я хотіла сказати, такої огрядної... тобто, такої жінки, як ви...
Однак виправдання Кіри не налаштувало місіс Стівенс на примирливий лад. Вона сердито вказала рукою на кабінет консула. Кіра швидко підхопилася, тато за нею, тітонька Ерна тільки покашлювала. Мама намагалася вибачитись перед товстулею, однак Кіра, скоса зиркнувши в їхній бік, бачила, що жінка мовчки зробила той самий різкий рух рукою убік кабінету. Нічого доброго це не віщувало...
У кабінеті консула з нею приязно привіталися, запросили сісти на стілець, що сиротливо стояв перед консулом та ще п'ятьма чоловіками. Місце поруч із консулом було вільним. Його зайняла... товстуха.
Якщо досі Кіра й хвилювалася, то тепер зовсім занепала духом.
– Кіро, – заговорив консул, – ми розглянули твою кандидатуру на одержання стипендії, бо нам рекомендували тебе, як надзвичайну дівчинку. Ти виголосила дуже добру доповідь перед учнями однієї школи, а ще вмієш розважливо поводитися із грошима.
Він на мить замовк, а Кіра трохи полегшено зітхнула. Хоч би тітонька Ерна припинила покашлювати!
- Та щоб ухвалити остаточне рішення, нам бракує твого твору, – провадив далі консул.
– Що за твір? – злякалася дівчинка.
– Гм, ми вже як три тижні надіслали тобі листа із проханням щонайпізніше за три дні до нашої нинішньої зустрічі вислати твір на тему: “Чому я хочу провести шість тижнів у Каліфорнії”.
Кіра помітила, як товста жінка здригнулася й почервоніла. Мабуть, забула надіслати листа.
– Проте листа не було, – поквапилась заперечити Кіра. – Я нічого не знала про твір.
Товстуха миттю втрутилась у розмову.
– Панночка сприймає речі, мабуть, надто легковажно, – мовила вона в'їдливим тоном. – А тепер, здається, ще й бреше... Я точно знаю, що надсилала листа, кілька тижнів тому.
Кіра побуряковіла від гніву. Вона ніколи не брехала. Як могла міс Піґґі наважитися...
Консул сприйняв її рум'янець за визнання вини.
– Твір нам потрібний у будь-якому випадку. Винятків ми не робимо, – сказав він.
– Тільки ось тему оберемо іншу, – квапливо докинула товстуха. – Тему, яка об'єктивно покаже, чи заслуговує ця юна леді на стипендію. Пропоную, хай напише про дві сторони античної монети, – і вона зловтішно глянула на Кіру.
Слова товстулі консула не переконали.
– Це ж тема для студентів...
– Однак юна леді ставиться тут до нас без належної поваги та ще й збрехала, – наполягала товстуха. – Це буде їй наукою. Якщо вона й, справді, така мудра, то легко впорається із завданням.
Кіра паленіла від гніву. Вона обернулася до батьків, шукаючи в них підтримки. Та вони тільки пересмикнули плечима. Зате тітонька Ерна вирішила, що час утрутитися:
– Кіра дуже розумна дівчинка, та, на жаль, бреше на кожному кроці. Ваша правда, це буде їй доброю наукою.
Дівчинка не розуміла, що відбувається. Вона ще більше розлютилася.
Кому ж, як не її батькам, знати, що вона ніколи не каже неправди. Вони мали би її підтримати. Ледве опанувавши себе, дівчинка запитала консула:
– Що ви маєте на увазі, кажучи про “два боки античної монети”?
– Античні монети мають лицевий та зворотній бік, – охоче почав було пояснювати консул.
Кіра урвала його:
– Нинішні монети – теж...
Консул уважно глянув на неї.
– Ти й справді розумна дитина, тож сама впораєшся. Пояснень ти не потребуєш...
Тієї миті Кіра ліпше відкусила би собі язика. Яка ж бо вона нестримана! Товстуля глумливо усміхнулася. Тітка Ерна знову кахикнула. Кіра не сумнівалася, вона ще й хихотнула.
На щастя, консул таки вдався до пояснень.
– Отже, античні монети мають два боки...
Кіра щосили стиснула вуста, щоб нічого більше не ляпнути.
–...на одному боці – цезар як символ світської влади, а на іншому – божество. Ти повинна описати, чому на монетах викарбовували ці символи й чим нам корисне таке знання сьогодні.
– Але ж я про такі речі найменшого уявлення не маю... – пробелькотіла Кіра.
– Шкода, – просичала товстуха. – У такому разі стипендію отримає хтось інший.
Вона забулькала сміхом, аж усе тіло заколихалося, як драглі. Кіра виразно чула, як позаду неї зайшлася голосним реготом тітонька Ерна.
Консул прийняв рішення.
Уже сидячи в машині, Кіра ніяк не могла погамувати праведного обурення.
– Чому ви не заступилися за мене? – вимагала вона пояснення.
– Бо ти повинна навчитися самостійно долати труднощі, які сама собі створила, – різко відповіла мама.
– Але ж товстуха відверто брехала, – запротестувала Кіра.
– Хтозна, може, ти занадто самовпевнена, – пробуркотів тато.
Тут дівчинка не витримала й зірвалася:
– Можете собі ту дурнувату стипендію почепити на вуха. Я достатньо назбирала грошей до своєї скарбнички мрій. Сама зможу заплатити за подорож!
– Ти цього нізащо не зробиш! – вигукнула мама.