– Один бік монети, на якому зображене божество, показує тобі, що ти не самотня на цьому світі й повинна відповідально ставитися до інших людей. Це тісно пов’язане з тими трьома моментами, про які ми нині розмовляли. Більше я тобі не скажу. Вірю, що сама з’ясуєш істину.
Кіра почувалася розчарованою. Це вперше пан Ґольдштерн відмовився їй допомогти.
Але вона довіряла йому, тож вирішила серйозно взятися до розв’язання загадки. Дівчинка знала, він мав поважну причину, аби так з нею повестися.
Кіра досі поняття не мала, про що писати у творі.
“Два боки монети, – напружено думала дівчинка, труснувши головою. – Що тут може спасти на думку!”
Але вона мала надто мало часу на порожні роздумування. Моніка сиділа замкнена в неї вдома, де її щомиті могли викрити. Хоч би все обійшлося. Треба швидко впоратися з роботою. Була субота, а отже, день виплати заробітку.
Кіра виводила на прогулянку кількох собак, і господарі платили їй за це 30 євро на місяць. Робота була їй до душі, бо вона любила собак понад усе. І хоча працювала дівчинка вже рік, усе ще не могла повірити своєму щастю: вона робила, що їй подобалося, ще й гроші за те отримувала.
Але пан Ґольдштерн усе їй розтлумачив:
– Саме тому, що ти так любиш собак, твоя праця дуже коштовна. Тварини комфортно почуваються біля тебе...
І він мав рацію.
Насамперед Кіра подалася до подружжя Ганенкампів, до яких найбільше горнулася. Зачувши її здалеку – Кіра ще й до дверей не дійшла, Наполеон на радощах заскавулів. Він завжди так робив, коли тішився. Наполеоном звали великого пса Ганенкампів, мішанку вівчарки, ротвейлера й ще когось.
Пан і пані Ганенкамп тепло привіталися з дівчинкою. Чоловік був уже досить похилого віку й скидався на вовкулаку. Колись Кіра його побоювалася, але згодом заприятелювала. Він прожив надзвичайно цікаве життя, яке позначилося на його зовнішності. Та як би там не було, Кіра вважала, що поважному панові слід зголити кошлаті бакенбарди – вони звисали ледь не до рота. Та й зуби пожовтіли нівроку...
Пані Ганенкамп відразу подалася до кухні, аби приготувати Кірі гарячий шоколад, її улюблений напій. Звідти невдовзі запахло свіжо спеченими бубликами. Кірі аж слинка потекла... Усі зі смаком поглинали здобу.
Пан Ганенкамп ніжно погладив дружину по руці.
– Люба, ти перевершила саму себе! Ніхто не пече таких смачних бубликів.
Кіра цілком з ним погоджувалася.
Коли вона схопила ще одного бублика, їй спало на думку, що старенькі можуть чимось допомогти їй у написанні твору. Дівчинка розповіла про свої відвідини американського консульства.
Пані Ганенкамп надовго замислилася, потім глянула на останнього бублика й мовила:
– Знаєш, чому я їх так люблю?
– Бо вони страшенно смачні?
Старша пані заусміхалася.
– Ні, не тільки через це. Бублики для мене важливий символ.
– О, тоді я з’їла аж три символи... – пирхнула Кіра. І всі весело розсміялися.
– Якщо людина схожа на бублик, вона щаслива.
– На бублик? – недовірливо перепитала Кіра. – Не розумію, що мається на увазі.
– Охоче поясню, – погодилася пані Ганенкамп. – Ти навчилася розпоряджатися грішми; знаєш, як їх заробляти й розумно розподіляти; відкладаєш для своїх потреб, а одну частку ніколи не чіпаєш, щоб колись мати можливість жити з відсотків. Усе це дуже важливо, і я дуже пишаюся тобою.
Кіра зашарілася. А пані Ганенкамп говорила далі:
– Гроші в житті – важлива річ, але не найважливіша. Гроші й усе, що за них можна купити, символізують для мене кільце бублика.
Кіра подумала й зауважила:
– Але ж бублик і має саме лише кільце.
– Правильно, та не зовсім, – усміхнулася пані Ганенкамп. – Ми можемо бачити лише кільце, однак існує ще дещо...
– Гм, що ж воно таке? – засумнівалася Кіра.
– Бублик має кільце й... дірку посередині.
– Та ж дірка ніщо! – палко заперечила Кіра. – Просто дірка...
– Дірка – це дірка, – терпляче вела далі старша пані. – Якщо ти якось упадеш у дірку, то впевнишся, що вона насправді існує.
Пан Ганенкамп підтверджував слова дружини, киваючи головою, розплившись гордою усмішкою, що зробила, однак, його обличчя схожим на страшну маску вовкулаки.
– Дійсно, у лісі є діра, – пригадала собі Кіра. – Я потрапила в неї ногою й вивихнула ступню. Є речі, яких ми не бачимо, та попри те вони все-таки існують.
– Як вітер, як повітря, і як дірка від бублика, – кивнула головою пані Ганенкамп.
– Якщо кільце бублика є символом грошей та всього, що можна за них купити, то... що символізує дірка? – замислилася Кіра.
– Рада, що ти про це запитуєш, – втішилася жінка. – Дірка – це людська сутність, якої не видно. Більшість людей не дбає про неї, бо ж вона непомітна. Для них важливий тільки видимий успіх. Але якщо ти прагнеш стати щасливою, то маєш звертати увагу не лише на матеріальний успіх, але й на те, щоб сформувати в собі добре осердя.
– Що таке добре осердя? поцікавилася Кіра.