Про домашній арешт вона, про всяк випадок, промовчала, а свою розповідь завершила словами:
– А все через дурну товсту корову, мою тітку, та ще через оту міс Піґґі... Батьки теж не ліпші – вони мені не вірять!
В очах дівчинки знову зблиснули сльози. Несправедливе ставлення завдавало їй невимовної кривди.
Однак пан Ґольдштерн зреагував зовсім не так, як сподівалася Кіра. Він навіть не подумав їй поспівчувати. Натомість дуже серйозно глянув у вічі й сказав:
– Треба насамперед бачити позитивний бік справи...
– Немає нічого позитивного! – миттю урвала його Кіра.
– Якщо ти хочеш ще трохи поговорити, я зачекаю, – мовив пан Ґольдштерн без тіні роздратування.
– Вибачте, – похопилася Кіра. – Останнім часом я стала нестримана на язик...
Літній пан усміхнувся, і дівчинці відразу стало легше на душі. У нього була така лагідна усмішка. Кіра відчула, що він на неї не сердиться.
– За останні місяці ти багато чого навчилася, – продовжував чоловік. – Та це не означає, що ти бездоганна в усьому. Те, що трапилося, направду має позитивний бік. У тебе з’явився шанс навчитися ще дечого важливого. Мені спали на думку відразу три речі. Насамперед ти повинна стати стриманішою й скромнішою, надто в стосунках зі старшими. Зухвалість не прикрашає людину.
Кіра згадала, яким скромним та ввічливим завжди є пан Ґольдштерн. Вона кивнула, погоджуючись. Але потім їй пригадались тітонька Ерна й товстуха з консульства.
– Це стосується й тих людей, які ставляться до мене зневажливо? – запитала вона.
– Це визначальний принцип. Не треба вдавати приязність. Такого від тебе ніхто не вимагає. Але завжди мусиш бути ввічливою. Ворожість – неодмінна ознака поганого виховання й слабкості. До того ж така поведінка безглузда, – відповів старий фінансист.
– Безглузда? – перепитала Кіра.
– Так, безглузда! З повагою та ввічливістю далеко підеш. Якщо хтось тебе недолюблює, то неодмінно знайде у твоєму поводженні причину, аби нашкодити. Тож не варто провокувати. До того ж завдяки ввічливості ти можеш змінити ставлення до себе деяких людей, які на дух тебе не виносили.
Кіра знову кивнула.
– По-друге, не можна дарувати несправедливості. У житті це не рідкість. Скоріше навпаки. Та це не означає, що треба з нею миритися. У досягненні мети не варто сподіватися, що всі ставитимуться до тебе справедливо.
Дівчинка на якусь мить замислилася.
– Але ж це так жахливо, коли тебе неправедно звинувачують!
– Маєш рацію, – погодився з нею пан Ґольдш-терн. Я теж ненавиджу несправедливість і сам намагаюся завжди бути справедливим. Та не завжди можу запобігти несправедливому ставленню до мене інших. Якщо вже так трапилося, не треба відразу впадати в гнів і опускати руки. Чудова відмовка: я не змогла цього зробити, бо той чи та були до мене несправедливими. Але яка тобі з того користь? Своєї мети ти однаково не досягла...
– Гаразд, – відповіла Кіра. – Я врахую це в ставленні до своєї пришелепуватої тітоньки й міс Піґґі...
– А тепер ми підійшли й до третього пункту, – мовив пан Ґольдштерн, добродушно всміхаючись. – Ніколи не паплюж словами інших!
– Щоб вони мене не почули?
Чоловік голосно засміявся.
– Так, у консульстві воно тобі не допомогло! Та я не це мав на увазі. Я вважаю, що негарно лихословити про інших.
Кіра отетеріла.
– Але ж так весело іноді попліткувати про когось!
– Жаль, якщо ти потішаєшся з людей, – не погодився з дівчинкою старий фінансист. – Ти зосереджуєшся на помилках і недоліках інших, замість того щоб звернути увагу на їхні позитивні риси. Світ стане кращим для тебе, якщо звертатимеш свою увагу на все гарне. Якщо ж ні, то невдовзі люди почуватимуть себе незатишно у твоїй присутності. Кожен думатиме: якщо вона так недобре відгукується про відсутніх, то, мабуть, так само пліткує й про присутніх, щойно вони вийдуть за двері.
– Як це? – розгубилася Кіра.
– Ти маєш подбати про те, аби не зажити собі слави людини, яка лихословить кожного, хто дотримується інших поглядів, – пояснив Пан Ґольдштерн.
– Але ж я прискіпуюся тільки до тих людей, до котрих не лежить моя душа, – запротестувала Кіра.
– Чи справді так? – примружився чоловік.
Кіра на мить замислилася. Дівчина згадала, як Моніка уже не раз скаржилася, що вона, Кіра, над нею потішається. Мабуть, у неї справді з’явилася не найліпша риса характеру.
Пан Ґольдштерн ніби прочитав її думки:
– У будь-якому разі, без цієї риси ліпше обійтись...
– Я врахую це, – задумливо мовила Кіра. – Тобто, усі три моменти: поважатиму батьків; не буду вибухати гнівом, якщо хтось поставиться до мене несправедливо; про людей говоритиму лише добре, – дівчинка знову замислилася. – А якщо нічого доброго не спаде на думку?
– То ліпше промовчи! – засміявся пан Ґольдштерн.
Кіра занотувала собі всі три повчання. Вона вела “Журнал досягнень”, у якому записувала найважливіше, чого навчилася.
Раптом Кіра згадала про твір і попрохала поради у свого поважного друга, однак сподіваної допомоги не дочекалася.
Пан Ґольдштерн був небагатослівним: