Код Да Вінчі полностью

У дванадцять років Софі вже самостійно розв’язувала кросворди в газеті «Де Монд», згодом дідусь навчив її розв’язувати кросворди ще й англійською мовою, а також розгадувати різні математичні головоломки й підставні шифри. Софі опановувала цю науку з небувалим завзяттям. Згодом захоплення перетворилось на професію — вона стала криптографом в управлінні судової поліції.

І сьогодні Софі як криптограф не могла не оцінити того, як майстерно зумів її дід за допомогою простого коду звести двох зовсім незнайомих людей — Софі Неве і Роберта Ленґдона.

Залишалося зрозуміти: навіщо?

З того, як розгубився Ленґдон, Софі вирішила, що й він не має про це жодної гадки.

Але вона не хотіла здаватися.

— Ви сьогодні мали зустрітися з моїм дідом. Для чого?

Ленґдон ще більше збентежився.

— Про цю зустріч домовлялася зі мною його секретарка. Вона не назвала причини, а я не допитувався. Думаю, Соньєр просто почув, що я виступатиму в Парижі з лекцією про поганську іконографію французьких соборів, зацікавився й забажав зустрітися.

Софі така версія видалася непереконливою. Її дід знав про поганську іконографію більше, ніж будь-хто. А крім того, він був неохочий до розмов. Важко повірити, щоб йому заманулось зустрічатися з якимось заїжджим американським професором, просто щоб потеревенити на загальні теми. На те мусила бути якась особлива причина.

Софі глибоко зітхнула і спробувала ще раз:

— Сьогодні дід телефонував мені. Сказав, що ми з ним опинилися в небезпеці. Вам це про щось говорить?

У синіх очах Ленґдона з’явилась тривога.

— Ні, але після того, що трапилось...

Софі кивнула. Після того, що трапилось, було б дивно, якби вона не злякалась. Розпитувати далі не було сенсу. Вона Підійшла до маленького віконця і мовчки глянула крізь переплетіння дротів сигналізації, вмонтованих у шибку, вниз на вулицю. Вони були високо — приблизно сорок футів над землею.

Софі зітхнула й на мить задивилась на чудову панораму нічного міста. Ліворуч по той бік Сени височіла яскраво освітлена Ейфелева вежа. Просто попереду — Тріумфальна арка. А праворуч над Монмартром здіймався до неба орнаментальний купол собору Серця Ісуса. Було враження, що його гладенькі білі стіни самі випромінюють якесь таємниче сяйво.

Софі й Ленґдон перебували в західному кінці крила «Денон», і в цьому місці шосе, що перетинає площу Карузель із півночі на південь, майже впритул наближається до будівлі Лувру — від зовнішньої стіни музею його відділяє лише вузенький тротуар. Далеко внизу виднілась вервечка вантажівок, що розвозять вночі товари. Вони чекали перед світлофором, доки ввімкнеться зелене світло, і Софі здалося, що їхні бічні фари насмішкувато підморгують їй.

— Не знаю, що й сказати, — Ленґдон підійшов і став поряд із нею. — Ваш дід намагався щось нам передати, це очевидно. Прикро, що з мене так мало користі.

Софі відвернулась від вікна. У голосі Ленґдона чувся щирий жаль. Попри всі негаразди, що звалились на нього, він і справді хотів їй допомогти. «Це в ньому говорить учитель», — подумала Софі. Вона читала матеріали, які зібрало управління судової поліції. Це був справжній науковець, якому важко змиритися з тим, що він чогось не розуміє.

«Це нас єднає», — подумала Софі.

Як криптограф Софі заробляла собі на життя тим, що знаходила зміст у начебто зовсім безглуздих даних. Сьогодні в неї було відчуття, що Роберт Ленґдон, свідомо чи несвідомо, володіє якоюсь інформацією, яка надзвичайно потрібна їй. «Принцесо Софі, знайди Роберта Ленґдона». Здається, чіткіше висловитися неможливо. Софі був потрібен час, аби зрозуміти, що вона має довідатися від Ленґдона. Час, щоб подумати, щоб разом розгадати цю таємницю. А час, на жаль, невблаганно спливав.

Залишалось лише одне.

— Безу Фаш може заарештувати вас кожної миті. Я можу вивести вас із музею. Але мусимо діяти швидко.

Ланґдон витріщився на неї.

— Ви що, пропонуєте мені втікати?

— Це найкраще, що ви можете зараз зробити. Якщо Фаш вас заарештує, то ви проведете у французькій в’язниці багато тижнів, доки наше управління й американське посольство сперечатимуться, який суд має розглядати вашу справу. Якщо ж ми вислизнемо звідси й дістанемося до вашого посольства, то ваші права захищатиме американський уряд, а тим часом ми з вами доведемо, що ви не причетні до цього вбивства.

Ленґдона це начебто зовсім не переконало.

— І не думайте про це! Фаш на кожному виході поставив озброєних охоронців! І навіть якщо нам пощастить втекти звідси живими, то сама втеча стане доказом моєї вини. Ви мусите сказати Фашеві, що текст на підлозі призначений для вас і що моє ім’я там не слід тлумачити як звинувачення.

— Я так і зроблю, — поспішно відповіла Софі, — але лише тоді, коли ви будете в безпеці, в американському посольстві. Звідси до нього лише миля, а моє авто стоїть біля самого виходу. Переконувати Фаша тут, у Луврі, надто ризиковано. Хіба ви не розумієте? Сьогодні Фаш заприсягся довести, що ви винні. Він зволікає з арештом, бо сподівається, що ви зробите щось таке, що зміцнить його позицію.

— Отож-бо. Наприклад, спробую втекти!