— Ага! — зрадів Тібінґ. — Ось тут і криється найголовніша іронія християнства! Біблію, таку, яку ми маємо сьогодні, уклав поганець — римський імператор Костянтин Великий.
— Я думала, Костянтин був християнином, — сказала Софі.
— Та ні, — заперечив Тібінґ. — Усе життя він був поганцем, і охрестили його аж на смертному ложі, коли він уже не мав сили противитися. За правління Костянтина офіційною релігією Риму було поклоніння Сонцю — культ Sol Invictus, тобто Непереможного Сонця, — а сам Костянтин був верховним жерцем. На його біду, в Римі наростала хвиля заворушень на релігійному ґрунті. За три століття після розп’яття Ісуса Христа його послідовників дуже побільшало. Християни воювали з поганцями, і конфлікт набув таких масштабів, що загрожував розірвати Рим навпіл. Костянтин розумів: треба щось із цим робити. 325 року після Христа він вирішив об’єднати Рим під знаменом однієї релігії, тобто християнства.
Софі здивувалась.
— Навіщо було імператорові-поганцеві робити офіційною релігією християнство?
Тібінґ усміхнувся:
— Костянтин був добрим стратегом. Він бачив, що християнство набирає обертів, і просто поставив на переможця. Історики досі захоплюються тим, як блискуче Костянтин навернув поганців, що поклонялися Сонцю, до християнства. Він увів поганські символи, дати та ритуали до нової християнської традиції і створив своєрідну змішану релігію, яка влаштовувала всіх.
— Дивовижне перетворення, — докинув Ленґдон. — Сліди поганства у християнській символіці очевидні. Єгипетські сонячні диски перетворилися на німби католицьких святих. Малюнки богині Ісіди, яка колише чудодійно зачатого сина Гора, стали прообразом для сучасних зображень Діви Марії з Ісусом-немовлям на руках. І практично всі елементи католицького ритуалу — митра, вівтар, славослов’я, причастя, цей акт «споживання тіла Ісуса», — були запозичені із давніших поганських релігій.
Тібінґ застогнав.
— Не годуй символога хлібом, а дай поговорити про християнські символи! У християнстві все запозичено. Дохристиянський бог Митра — якого називали Сином Божим і Світочем Світу — народився 25 грудня. Коли він помер, його поховали у склепі на схилі гори, і він воскрес на третій день. До речі, 25 грудня — це ще й день народження Осіріса, Адоніса та Діоніса. Новонародженому Крішні подарували золото, ладан і мирру. Навіть свій святий день тижня християни запозичили в поганців.
— Як це?
— Спочатку, — сказав Ленґдон, — святим днем християни вважали єврейський шабат, тобто суботу, але Костянтин пересунув його, щоб він збігся із поганським днем Сонця. — Він замовк і усміхнувся. — Дотепер більшість християн ходить до церкви в неділю вранці і гадки не має, що вони продовжують поганську традицію — цього дня поганці віддавали шану Сонцю.
У Софі голова пішла обертом.
— І як це все стосується Ґрааля?
— Отож-бо, — відповів Тібінґ. — Слухайте краще мене. Під час цього злиття релігій Костянтинові треба було зміцнити нову християнську традицію, і він скликав знамените всесвітнє зібрання, відоме як Нікейський собор.
Софі чула про Нікейський собор лише як про місце народження Нікейського символу віри,
— На цьому соборі, — вів далі Тібінґ, — обговорювали багато аспектів християнства — дату Великодня, роль єпископів, соборування і, звісно ж, божественність Ісуса.
— Не розумію. Як це — божественність Ісуса?
— Моя люба, до цього моменту в історії послідовники Ісуса вважали Його смертним пророком,., людиною. Безумовно, видатною і впливовою, але лише людиною. Одним із смертних.
— Не Сином Божим?
— Та ні, — відповів Тібінґ, — Ісуса проголосили Сином Божим лише на Нікейському соборі. Через голосування.
— Стривайте. Ви сказали, що Ісус став Богом унаслідок голосування?
— Причому переміг Він із невеликою перевагою голосів, — уточнив Тібінґ. — Однак проголошення Ісуса Богом мало вирішальне значення для подальшого об’єднання Римської імперії і стало основою для майбутньої влади Ватикану. Офіційно визнавши Ісуса Сином Божим, Костянтин перетворив Його на божество, що існувало поза світом людей, чию владу неможливо було оскаржити. Це не лише стримувало будь-які подальші випади поганців проти християнства: віднині послідовники Христа могли порятувати свою душу лише через єдиний офіційно визначений канал — Римську Католицьку Церкву.
Софі подивилась на Ленґдона, і той кивнув їй на знак того, що погоджується зі словами Тібінґа.
— Йшлося лише про владу, — продовжував Тібінґ. — Христос як Месія загрожував існуванню Церкви й держави. Багато науковців уважає, що Церква буквально викрала Ісуса в Його справжніх послідовників, позбавила Його людяності, огорнула непроникним саваном божественності. І все заради того, щоб розширити свою владу. Я написав на цю тему кілька книжок.
— Припускаю, ви щодня одержуєте гнівні листи від ревних християн?
