Ще з першими променями сонця нечисленна процесія провела тіло короля Даниїла до родинного склепу. Багато хто не встиг із ним попрощатися, але палацову браму вже зачинили. Тоді ж як мармурова плита назавжди відгородила короля від його народу, зійшло сонце. Однак небо затягнули хмари, що додало ще більше смутку. Накрили за звичаєм стіл у королівській їдальні й за нього сіли пом'янути короля декілька його друзів. Із родини не було нікого, але час від часу по засмучених втомлених обличчях ніби пробігав сонячний промінь. Усі чекали принца, але ніхто не вимовив його імені, хоча за столом не було нікого з крутиголовців. У них були інші клопоти. Досі не прийшла звістка від Імператора. Крутиголовці починали втрачати терпіння. Із вчорашніх тріумфаторів вони почали перетворюватись на розгублених чужинців, котрі раптом збагнули, що зовсім не знають країни, в якій прожили досить довго. Втім, посли з Імперії мали інструкції на будь-який випадок, де були передбачені навіть землетрус та повінь. Єдине, що здавалося їм неможливим – інформаційна катастрофа. Жоден сигнал не потрапив до Імперії. Крутиголовці не знали, що діється з Імператором, а Його Імператорська Величність не знав про ситуацію, що склалася в його світі. Там, де надто покладаються на техніку, може бути й таке. Жителі Королівства вдавалися до надійнішої пошти, в особливих ситуаціях посилали птахів, які здатні перетинати межі світів, – голубів.
Головний посол Імперії звинувачував у всьому чиновників, що відповідали за зв'язок, але ті лише знизували плечима, звалюючи все на погані метеорологічні умови. Зрештою, Імператор міг змінити тактику і в останній момент вразити усіх своєю ефектною появою в самій столиці Королівства, на церемонії читання
Головний Церемоніймейстер отримав її сьогодні о сьомій годині ранку, і тепер раз-у-раз кидав погляд на зелену вазу, що стояла на поличці каміна. Лише він знав, хто приніс записку, і де вона лежить, чекаючи часу, коли її розгорнуть і прочитають привселюдно. Найближче оточення покійного короля знало про послання і відчувало значне полегшення: Старі не порадять нічого такого, що б зашкодило громадянам Королівства.
Сьогодні вранці, тільки на годину пізніше, тіло Головного Архіваріуса Королівства було покладене в родинний склеп і закрите мармуровою плитою. Про це було відомо лише небагатьом друзям.
Найголовнішу залу Королівства готували до церемонії. Внесли старовинне різьблене крісло з високою спинкою, прикрашеною золотою та срібною інкрустаціями. Зі стін познімали чорний шовк, залишивши одне полотнище, яке мало висіти цілий рік на знак жалоби. У простінку між вікнами повісили портрет короля Даниїла в чорній рамі, перед яким горіла свічка й стояв букет квітів із Королівського саду. Усе ще не вивітрився запах прив'ялих квітів і тисяч людей, що приходили прощатись із своїм королем. Цей запах нагадував про смерть. Попередні королі намагались передати корону дорослим синам чи донькам, а самі ставали звичайними громадянами, оселяючись у затишних куточках, де могли провадити спокійне життя і де їх часто навідували родичі. Король Даниїл помер у розквіті літ, хоча тривала хвороба перетворила його на немічну стару людину. У тих, хто близько знав його, дотепер лежав тягар на серці.
А до палацу сходились люди, які хотіли дізнатись про долю Королівства і нового короля. Для них уже встановили гучномовці, що мали передавати кожне слово, мовлене в Залі. Багато мешканців столиці залишилось вдома перед телевізорами, щоб не тільки чути, але й бачити усю церемонію. На вулицях було повно охоронців, що слідкували за порядком. Так вирішив Головний Церемоніймейстер, щоб уникнути сутичок нерозважливих громадян із крутиголовцями. Отак наближався час, коли мало усе вирішитись.
Пробираючись до палацу, Марко з друзями чули уривки різних розмов, навіть плітки. Мортіусу страшенно приємно було бачити, як люди читають його листівки. Правда, дехто посміхався, інші знизували плечима, але ніхто не виявляв войовничості й не ніс зброї до палацу. Якщо вчора Мортіус очікував активних дій, то сьогодні він боявся, щоб його не звинуватили в підбурюванні до бунту. Але не міг приховати свого невдоволення:
– Слухай, Марку, у вас завжди так?
– Що ви маєте на увазі?
– Королівство в небезпеці, а люди йдуть, ніби збираються дивитися фейєрверк!
Який фейєрверк? – здивувався хлопець. – Король помер...
– У нас в подібних випадках кричали: «Хай живе король!» І одразу ж забували про попереднього. І ще новий король, аби прихилити до себе підданих, розкидав довкола гроші...
– Цікаво...
