– Не плач, малий! Усе добре скінчилось. Ходімо!
Звісно, Мортіус пам'ятав це місце: напівзасохла верба з обламаним гіллям. Він писав тоді про духів старих дерев і знайшов у дуплі крихітне тигреня, що тільки-но відсліпло. Воно вже не плакало, таке було змучене. Мортіус тоді подумав: ці люди не мають серця.
– Ось воно.
Тигр спробував просунути в дупло голову, але не зміг. Тоді пропхав лапу і став вигрібати нею сухе листя, пересипане трухлявиною. З'явився невеликий отвір, з якого тягнуло вогкістю. Через нього міг пролізти лише середньо вгодований кіт.
– Горе, горе! – заплакав тигр. – Я з тих пір отакенний виріс. Як же ми потрапимо в Королівство?!
– Я взагалі не чув про жодне Королівство. Вибач, – додав Мортіус.
– Це – інший світ. Це мій любий світ. Я багато їв, багато спав, щоб стати дужим і забрати тебе з собою додому. Я хотів, аби ти жив щасливо, вільно...
– Та ж тебе там хотіли втопити!
– Крутиголовці – не з Королівства. Кругиголовці – з Імперії. Вони прийшли в Королівство, щоб нищити, щоб убивати. Я битимусь з ними!
– Стривай, – спинив його Мортіус. – Ти хочеш, щоб ми воювали?
– Так. Спочатку – війна, а тоді щастя, тоді – добре усім. Ми мусимо потрапити до Королівства!
«От тобі й на! – подумав Мортіус. – Казав же я собі, що відповідати за когось тяжка справа! Позаду Повелитель зі своїми опирями, довгомудами та вовкулаками, а попереду – битва з якимись потворами-крутиголовцями. Я ж ніколи навіть здачі не міг дати як слід».
– Таточку! – озвався благально тигр. – Ти такий мудрий...
– Зовсім я не мудрий!
– Ти такий добрий...
– Неправда! Давай будемо разом думати. Ти приплив сюди. Що то було? Підземна ріка?
– Так, ріка. Погано пахла. Але перед тим була вода краща. Я вчепився у щось... гілку, а потім став падати...
– Зрозуміло... Виходить, річка починається в Королівстві, а потім тече сюди?
– Ні, не та річка! Інша. Я був малий. Не пам'ятаю.
– Але виліз отут?
– Так.
Мортіус приклав вухо до шорсткого понівеченого стовбура й почув гул під землею.
– Тобі пощастило. Я – спеціаліст з каналізації. Я знаю, як потрапити до річки. Тут недалечко є вхід у підземелля.
– Ти ніколи не казав...
– Що не казав?
– Що ти спеціа-ліст з ка-на-лі-зації.
– Соромився. Та нічого... Треба роздобути ліхтар і ще деякі речі. Але крамниці зачинені. Давай трохи подрімаємо, до дев'ятої.
– Як скажеш... Можна до тебе притулитися, таточку?
– Це я скоріше притулюся до тебе, – посміхнувся Мортіус.
– Ти – найкращий у світі!
І тигр миттю заснув.
«Бідолашне безпритульне малятко», – подумав Мортіус, зручно вмощуючись під теплим боком Колобка, і теж заснув, наче на нього дихнув Сон з дитячої пісеньки.
Коли він прокинувся, тіло усе свербіло від укусів мурашок. Було п'ять хвилин по дев'ятій. Якраз відчинилася крамниця господарських речей. У потаємній кишені Мортіус тримав трохи грошей на випадок, коли поночі його перестрінуть бандити і стануть вимагати «грошей або життя». Віддавати життя Мортіус їм не хотів би. У тому Королівстві, певно, інша валюта. Заодно купить щось поїсти. Тигр спав солодко, як у себе на балконі. Жаль було його будити. Нехай поспить дитина.
Ярками та городами Мортіус дістався на сусідню вулицю. Купив ліхтарик, дві свічки, сірники. На решту грошей купив кілограм вареної ковбаси, пакет кефіру й дві булочки, і ще пляшку мінеральної води. Потім зайшов у якимось дивом не розграбовану довгомудами телефонну будку й подзвонив на мобільник діду Пилипку:
– Я щезаю, старий. Можливо, назавжди.
– Якісь проблеми? – поцікавився Пилипко.
– Ще й які! А ти що робиш?
– Пляшки збираю в парку. Знайшов оце книжку і косметичку з різним бабським мотлохом. Без грошей...
– Слухай, діду, я ще зв'яжуся с тобою, як зможу. Тримай язик за зубами. Ти мене не бачив. Ти нічого не помітив?
– Тихо, як на цвинтарі. Тебе що, шукають?
– На жаль, не ті, на кого ти думаєш.
– Ясно. Малий з тобою?
– Так. Бувай!
– Тримай хвіст трубою!
На такій оптимістичній ноті закінчилися
На щастя, тигр виріс у тісноті однокімнатної квартири, хоча й з високою стелею, і не міг отак одразу гарцювати на волі. Правда, така воля швидко привела б їх обох до неволі. «Що воно за Королівство, – міркував Мортіус, плутаючись у міцному торішньому бур'яні. – Нема такої країни на карті...» Мортіус чимало чув про паралельні світи, але вони видавались йому населеними всілякими потворами, а не чудовими Тигрисиками. Чи це, бува, не той сон, з якого починаються казкові романи? Прокинешся – і ось тобі твоя кімната, ліжко, карта на стіні замість килима, павутиння по кутках...
Мортіус ляснув себе по чолі, щоб отямитись, – і не отямився. Тигр ходив довкола верби і чухав об стовбур спину, щось лагідно муркочучи. Очі його засяяли, коли побачив Мортіуса:
– Я дякую вербі: вона прихистила мене, вона – добра, вона – дуже гарна...
– Ти думаєш, вона тебе чує?
– Так. Чує. Її коріння росте з Королівства, таточку.
