Марко дійшов до кінця алеї і приєднався до тихого натовпу, що чекав – не тільки часу, коли можна буде попрощатись із покійним королем, а й того, що має статись далі. Людей було дуже багато: діти з батьками; робочий люд; перевдягнені в звичайну одежу абабагаламаги і вчителі вищих шкіл, котрі не покинули столицю, яка ставала дедалі небезпечнішою; службовці; лікарі... Вони вже не мовчали, як учора, а стиха перемовлялись, переказуючи найнеймовірніші чутки. Їхні голоси були то сухі, як те листя, яке вкривало землю в парку, то мокрі від сліз. Марко уважно прислухався, але слова до нього доходили, наче з підземелля.
–...не знаю, але так, як раніше, уже не буде.
– Буде щораз гірше...
– Кажуть, принц спить, не помер...
– Може, король теж спить, як ви гадаєте?
– Усіх слуг прогнали... Нікому було води подати...
– Хлопче, в тебе щось горить!
Марко не одразу дотямив, що це до нього. Хтось штурхнув його в бік. Люди повідсувались і здивовано дивились на дим, що валував з Маркової кишені.
– A-a... – посміхнувся хлопець. – Це на лінзу впав сонячний промінь. Закон оптики, знаєте...
І швиденько побіг углиб парку. Він навіть не обпікся, виймаючи з кишені магічну кулю. То був несправжній жар. Куля, здавалось, ніби наповнилась сірим попелом, крізь який прозирав вогонь. Такого він ще не бачив.
– Серпень у небезпеці! – витлумачив цей знак Марко і кинувся в бік палацу. Але встиг усвідомити, що не зможе увійти через головні двері, вздовж яких вишикувались крутиголовські вояки з наїжаченими гвинтівками. Опановувати себе його навчив батько, та й не в стилі мешканців Королівства кидатись навперейми небезпеці, бо, власне, й небезпеки великої не було.
Щодо принца Серпня, то він був зовсім інший – вдався в матір, котра походила з Серединного світу, а може, то були лише домисли. Маркова мама була близькою подругою королеви і разом із нею плавала по бурхливому озеру, їздила верхи чи підіймалась на скелю за допомогою канатів. Мабуть, це їй подобалось.
Ні, Марко ніколи не втрачав розсудливості, хоча за таких обставин це могло трапитись. Він звернув ліворуч, намагаючись пройти до палацу через один із службових ходів. У нього не було часу обертатись лисом чи довговухим котом. Зрештою, можна пустити ще
Серпень із Онисем знайшлися самі. Марко зіткнувся з ними, оминаючи вантажівку.
– Що ти тут робиш?! – обурився Онисьо. – Ми ж казали тобі не рипатись до палацу!
– Що сталося? – якимось ослаблим голосом спитав Марко. – Ви живі?
– Можеш помацати. Ти що, не розумієш, що нам не треба ходити вкупі?!
– Розумію. Я піду слідом.
Марком аж трусило. Коли Онисьо з принцом дійшли до парку, оминувши найнебезпечніші місця, він вийняв магічну кулю, щоб глянути, чи вона не очистилась від попелу, але скляна річ випорснула з рук і впала на кам'яну плиту.
– Нічого, – сказав він до себе. – Це все нічого...
І кинувся доганяти Онися і Серпня, що спокійно брели прямою алеєю, щораз глибше вгрузаючи в опале листя.
Тим часом у будиночку Онися Тигрисик чіплявся до Мортіуса, який варив обід, з одним проханням. Нав'язлива думка не давала йому спокою ще з Граничного світу.
– Ти що, не можеш почекати, малий? – розсердився Мортіус. – Я ще картоплі не начистив...
– Дозвольте, я начищу! – запропонувала Соня, заходячи до кухні. – Вам яку – квадратну чи круглу? Квадратну легше різати...
Мортіус здивувався:
– Ніколи не чув про квадратну картоплю. Йдеться про те, щоб зняти лушпиння.
– Гаразд, – згодилась Соня. – Я так боюсь за нашу дівчинку! Вона все ще спить. Її зачарувала та огидна стара відьма. Пам'ятаєте казку про Білосніжку й семеро гномів?
– О так! – вигукнув Мортіус. – Мені те саме спало на думку.
– Таточку, – втрутився Тигрисик, – це не забере багато часу... Я боюсь, що коли повернуться інші, у нас нічого не вийде. Ходімо в сад!
– А де коти? – спитав Мортіус.
– Десь, – коротко відповів Тигрисик.
– Я скоро повернусь, – пообіцяв Мортіус, скидаючи фартуха. – Ще сім картоплин – і вистачить.
– Добре.
– А потім ми поговоримо про Люцину.
– Так.
– Що за дивовижна жінка! – не втримався Мортіус, коли вони з Тигрисиком опинились надворі. – Я гадав, що усі жінки люблять сперечатися, або й лаються, а пані Соня така делікатна.
