Канікули не забарилися пробігти. Петро знову в дорозі. Виряджав його батько, наставляючи; виряджала мати, наказуючи, щоб стеріг себе, не давався у руки лихим людям, котрих тепер стілько розвелося, що хотять в достачах усіх порівняти, — зрікаються свого добра, свого роду і йдуть на неминучу погибель... «То — лихі люди!» — каже мати. А серце Петрове болить разом з матернім серцем... Йому вчувається пісня голодного люду; йому ввижаються їх недостачі, чорні коряві руки, попечене обличчя, їх нечесані кустраті голови... Ось ціла вервечка їх, з засуканими по лікоть руками, з перегнутими спинами, ворушаться по жовтій ниві... Як крюк журавлів, тихо-помалу сунуть вони уперед та вперед, колишучись-хитаючись; поперед їх — стіна жита; позаду — як побите військо, снопи лежать рядами... Кланяються довгі стеблі додолу, — лягають під їх зубчастими серпами... Сонце стоїть над головою; пече, а не гріє. Біжить піт з женців, заливає очі, капає з носа, мов з лійки. А вони все колишуться, все посуваються далі та далі... Ось підвелася одна молодиця у чорній дерзі, підперезана червоною крайкою. Ухопилася вона від нестямки руками за спину і, охаючи, розгинається.
— Боже поможи! — обізвався Петро з воза.
— Спасибі.
— Своє жнете?
— Ні, панське.
— А з якого?
— З десятого...
Машталір зупинив коней, даючи волю паничеві побалакати.
— Поганяй! поганяй швидше! — каже Петро.
Коні рвонули; курява знялася — і видно тілько було, що молодиця знову схилилась, — і знову заколихалася її постать. Далі курява усе закрила. «Лихі, лихі люди!» — думається Петрові, а серце його щемить-боліє. Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки; а перед очима — з одного боку мати шепче: «Лихі люди!», — а з другого — вони, лихі, і вказують йому на тілько що минуле поле. «Дивись! дивись!» — мов кажуть їх понурі очі... Петро і без того бачить... «Ой мати, мати! ти ж учиш любити!» — шепче Петро... Виривається з його душі крик журби, лемент горя і росте, росте у його серці, окриває думками голову, ширить-просторить перед очима знайоме поле, перегнутих людей...
шепчуть гарячі уста Петрові...