— Горло?! — Рейд аж підскочив. — Давай поглянемо!
Він потягнув мене до світла й примусив широко розкрити рота, що мені довго не вдавалось. Нарешті, глянувши туди, «Язон» збентежився. Я зрозумів, що справи кепські.
— Ну, що там, сер?
— Нічого... — Він одвернувся, та в голосі його вчувалась неприхована стурбованість. — Треба привести лікаря.
Він вибіг, а я знову скрутивсь калачиком у кріслі. Тепер я знав, що тяжко хворий Та найбільше мучив мене острах, що завтра я не зможу скласти іспиту. Навпроти мене сидів дідусь — мовчазний і сумний.
Як тільки починають відділятися плівки, це значить, що дифтерія вже пройшла. А в перші дні тримається висока температура і хворий марить; пульс б’ється тихо, а нерви наче сплять. іноді такий стан тягнеться занадто довго: мускули горла і навіть серця не хочуть рухатись, — годі на поміч приходить лікар з своїм шприцом. Правда, зі мною цього не було. Хвороба протікала рівно, і доктор Гелбрейт казав, що встану я днів через десять.
Дуже приємно було полежати після такої тяжкої праці: лежиш собі на спині, випроставши руки під простирадлом, і водиш очима за сонячним зайчиком, що вскакував через вікно і нишпорив по кімнаті, аж доки не ховалось сонце.
Не думайте, що мене мучив розпач або відчай, — ні, зовсім ні. Мене підтримувала віра і надія. Так, я твердо вірив, що все буде гаразд; до цього призвела моя тілесна слабість і непохитна віра в бога: я сподівався, що він не дасть загинути тому, хто так сердечно коло нього упадав, хто бив йому поклони день і ніч. Тут не потрібно було чудо — господь мусив звершити звичайну справедливість. Екзаменаторам належало додати тільки середній бал з того предмету, який я пропустив. Навіть «Язон» казав, що це можливо. А коли підсумки будуть підведені... тут я довірливо сміявся і знову шепотів молитву.
Батько і мама ще не повертались. З листівок ми робили висновок, що їх відвідини були успішні. Мама з погордою писала, що «батько теж пристав до бізнесу Адама». Цей успіх, видно, вдарив йому в голову, бо на зворотному шляху він завернув до родичів бабуні, щоб одпочить хоч тиждень в Кільмарноці. Вони приїдуть днів за десять. Ми з дідусем підрахували, що до того я вже буду на ногах; і це здалося нам щасливим передбаченням.
Дідусь був гарною сиділкою. В дні марення я, наче уві соні, спостерігав, як він бродив, немов той привид, і тисячі разів схилявся надо мною, щоб дати ліки чи поставити компрес. Я чув і голос місіс Буземлі десь тут, рядом; вона приносила мені компоти і бланманже свого приготування. Тепер я вже не лютував, як перше.
Хоч я був зовсім ізольований, мене відвідували досить часто. Щодня приходив лікар Гелбрейт, кілька разів з’являлась Кейт, а Мардок зачастив на диво. Я з нетерпінням ждав його візитів: мені приємно було чути його важку ходу, його смішне базікання та притчі, що їх я знав уже напам’ять. Найбільше рвався до мене Гевін, але дідусь не дозволяв, чим тяжко краяв мені серце.
Наближалось двадцяте липня — день, що я його ніколи не забуду... Він завжди живе в моїй пам’яті як день жаху, як день моєї страшної ганьби.
Була середа. Я вперше вийшов подихати після тяжкої хвороби. Після сніданку дідусь виніс на моріжок шезлонг; я сів, покривши ноги килимком, і упивався теплим сонечком. Коли людина одужує, її все радує; серце співає від захоплення красою світу, немов та пташка, що щебече назустріч сонечку. Дідусь прибрав у кімнатах, ліквідувавши сліди хвороби, а містер Рейд, сплативши гроші лікарю, занурив кінці в воду — навіщо знати про це батькові!
Раптом на гравійовій стежці почулася чиясь хода. То був «Язон».. Він вийшов із-за рогу і, посміхаючись, спитав:
— Ну, як у нас тут справи?
— Уже гаразд.
— То й добре. — Він висмикнув травинку й нараз одкинув її геть.
Помовчали. Потім «Язон» заговорив; та погляд його чомусь блукав.
— Ти добре склав, Шеннон. Краще, ніж я в свій час. В той день, коли тебе звалило, я ледь не плакав гіркими сльозами. Та що подієш: треба миритися з невдачею — таке життя. До речі, ти читав «Кандіда»?[20].
— Ні, сер.
— Я дам тобі, хлопче, цю книжку. Вона поможе тобі зрозуміти, що все в житті веде до кращого.
Я насторожився. Куди він гне? До чого тут «Кандід» та філософія? А Рейд продовжував:
— Наслідки конкурсу будуть відомі через тиждень. — І, помовчавши, додав: — Я щойно бачився з професором Грантом. Він повідомив мені оцінки.
Моє серце, хоч і підтримуване стрихніном лікаря, несамовито заколотилось; я стиснув руки, рвонувся вперед, у горлі пересохло. А Рейд, немовби зрозумівши моє становище, зненацька проказав:
— Мак-Івен.
Так, переміг отой триклятий вундеркінд. Такі завжди перемагають, хоч іноді допомагає їм чужа біда.
Прибитий горем, я дививсь на Рейда, а він продовжував, щипаючи траву:
— І набрав він... всього дев’ятсот двадцять балів.
Наче в тумані я бачив, як дідусь наблизився до нас; йому вже все було відоме. Я схилив голову — боліли очі. Затерплими губами я спитав:
— А хто ж за ним?
Глибока пауза.