Детектив увійшов до офісу. А Маркус зупинився на другому поверсі, побачивши нішу, у якій можна було сховатися й зачекати, поки Раньєрі вийде, а потім потрапити до його офісу та з’ясувати, до чого був такий поспіх.
Поки в нього були вранішні пошуки в бібліотеці, Клементе здобув для нього матеріали справи з кодом c.g. 796-74-8. Там була докладна інформація щодо всіх причетних осіб. Маркус забрав папери в поштовій скриньці великого житлового будинку. Вони користувалися нею, щоб передавати різні документи, адже скринька не належала жодному з мешканців.
Чекаючи на Раньєрі, Маркус прочитав його досьє.
Приватний детектив не зажив доброї слави. Нічого дивного. Через некоректну поведінку його вилучили з офіційного реєстру. Очевидно, він мав не єдину сферу діяльності: у минулому був причетний до кількох зловживань, навіть дістав вирок за махінації з фальшивими чеками. Його найкращим клієнтом був Раффаеле Альтьєрі, з якого Раньєрі зміг стягнути чимало грошей. Однак їхні контакти від певного часу різко обірвались. Офіс в окрузі Праті давав змогу привертати довірливих клієнтів, щоб потім їх використовувати. Там не було навіть секретаря.
Коли Маркус розмірковував над цією обставиною, на сходовому майданчику пролунав жіночий крик. Здавалося, він долинав з останнього поверху.
Він знав, що в таких випадках має зникнути і, щойно потрапить у безпечне місце, сповістити поліцію. Найважливіша була анонімність, яку Маркус мав зберегти за всяку ціну.
«Мене не існує», — нагадав він собі.
Зачекав хвилину, щоб зрозуміти, чи ще хтось у будівлі щось почув. Однак ніхто не прийшов. Маркус не міг стриматись. Раптом жінка справді опинилась у небезпеці — він не пробачить собі до кінця життя, якщо нічого не вдіє. Він якраз хотів рушити на останній поверх, аж тут двері офісу Раньєрі відчинилися і той став спускатися. Маркус сховався в «укритті», тож детектив, несучи в руці шкіряну теку, проминув його й не зауважив.
Упевнившись, що Раньєрі покинув будівлю, Маркус побіг угору.
Діставшись сходового майданчика, він штовхнув двері офісу. Опинився у вузькій приймальні. У кінці коридору було приміщення, і Маркус кинувся туди. Зупинився перед порогом і почув удари. Зазирнув туди й зрозумів, що це вітер шарпає розчинене вікно.
Ніякої жінки.
Однак він побачив другі, зачинені двері. Підійшов обережно, узявся за ручку й різким рухом відчинив їх, певний, що побачить щось жахливе. Але то була просто маленька ванна кімната. Порожня.
Де могла перебувати жінка, крик якої він чув?
Лікарі говорили, що в нього можуть бути слухові галюцинації, побічний наслідок амнезії.
Таке вже траплялося. Одного разу Маркусові здалося, ніби він чує настирливий дзвінок телефона з мансарди на Віа-деї-Серпенті. Але там не було телефона. А якось чув Девока, який кликав його на ім’я. Він не знав напевне, чи то був його голос, але всупереч цьому пов’язав звук з обличчям, отож існувала надія, що одного дня пам’ять повернеться. А лікарі говорили, що амнезія, спричинена пошкодженням мозку, невідворотна і його стан не має психічного підґрунтя. Усупереч тому існувала можливість, що до нього повернеться прихована й первинна пам’ять.
Він глибоко зітхнув, намагаючись усунути зі свідомості крик жінки. Хотів зрозуміти, що сталося в цьому приміщенні.
Маркус підійшов до розчиненого вікна й поглянув униз. Місце, де Раньєрі припаркував «субару», було порожнє. Якщо поїхав на авто, він не скоро повернеться, тож Маркус мав трохи часу.
На асфальті виднілася пляма машинної оливи. Маркус додав цю подробицю до бруду, який помітив на кузові авто, дійшовши висновку, що цього ранку детектив їздив вибоїстою трасою, на якій забруднив та пошкодив автомобіль.
Зачинивши вікно, Маркус узявся обшукувати офіс.
Раньєрі перебував тут близько десяти хвилин. Навіщо він приїхав?
Існував спосіб про це дізнатися. Маркус пригадав один з уроків Клементе. Криміналісти називали це загадкою порожньої кімнати. Треба виходити з того, що кожна, навіть незначуща, подія залишає по собі сліди, які з часом перестають бути видимими.
Тому приміщення, хоч і здавалося порожнім, таким не було. Воно містило багато інформації. Але в Маркуса було замало часу на пошуки й відтворення того, що тут сталося.
Він озирнувся. Напівпорожня бібліотека з журналами про зброю та правничими книжками. Зважаючи на шар пилу, вони були тільки декорацією. Потертий килим, два крісла перед столом, а за ним — оборотний стілець.
Маркус помітив чудернацьку комбінацію: плазмовий телевізор і старий відеомагнітофон. Він гадав, що такі пристрої вже не використовують. Здавалося дивним, що ніде не лежали касети.
Відзначивши це для себе, він шукав далі. На стінах висіли дипломи, що підтверджували участь Раньєрі в стажуваннях із детективних методів. Прострочена ліцензія в кривій рамці. Маркус зняв її зі стіни й побачив маленький броньований сейф. Його дверцята були ледве причинені. Маркус відкрив його. Порожній.
