— Учора ввечері мені зателефонував якийсь Шалбер з Інтерполу. Він вважає, що Давід був причетний до чогось підозрілого. У мене склалося враження, що це якийсь інтриган.
— Розумію. Я ним поцікавлюся. Це все?
— Так, дякую, — відповіла Сандра полегшено.
Але де Мікеліс іще не закінчив.
— Вибач мені цікавість, але куди ти зараз їдеш?
«Туди, де все закінчилося», — хотіла сказати Сандра.
— До тієї будівлі, з якої Давід упав.
Це вона хотіла оселитися разом. А Давід схвалив такий задум. Принаймні їй так здавалося. Вони були знайомі лише кілька місяців, і Сандра не була певна, чи вміє читати думки чоловіка, у якого закохалася. Реакції Давіда ніколи не були однозначні. Коли вони не мали згоди в чомусь, саме вона підводила голос і сердилась. Він був нерішучий і згодливий, а передусім — розсіяний. Сандра не могла позбутися думки, що вдавана Давідова байдужість була стратегією: він дозволяв їй виговоритися, а потім своєю поведінкою переконував, що немає ніяких причин так дратуватися.
Найкращим підтвердженням цієї теорії було те, що сталося за місяць після його переїзду до неї.
Увесь тиждень Давід поводився дивно і був мовчазний. Сандра мала враження, що він її уникає, навіть коли вони залишались удома наодинці. Навіть коли не працював, він завжди мав якусь роботу. Зачинявся в кабінеті, ремонтував розетку або прочищав забитий умивальник. Сандра відчувала, що коїться щось погане, але боялася спитати. Говорила собі, що повинна дати йому час, що Давід не тільки не звик до місця, яке міг називати своїм домом, — йому ще й бракує досвіду спільного життя. Однак разом із побоюванням, що вона може його втратити, у ній наростало роздратування. Вона була ладна вибухнути.
Це сталося вночі. Сандра спала, коли раптом відчула, що Давід намагається її розбудити. Усвідомивши, що зараз лише третя ночі, заспана Сандра спитала, якого дідька він від неї хоче. Давід запалив світло й сів на ліжку. Блимав очима по кімнаті й водночас шукав слів, прагнучи сказати їй те, що від певного часу його мулило. Що вони не можуть так жити, що він почувається незручно й ця ситуація його бентежить.
Сандра намагалася зрозуміти сенс його слів, але їй спадало на думку єдине пояснення: цей негідник хоче мене позбутися. Вражена і здивована, що він не міг зачекати та вранці скинути із серця свій тягар, вона заходилася несамовито його ображати. Шпурляла все, що траплялося під руку, серед іншого й дистанційний пульт. Той упав, і від удару ввімкнувся телевізор. О тій годині транслювали старі чорно-білі фільми. Якраз ішов «Циліндр» із Фредом Астером і Джинджер Роджерс, що співали дуетом.
Прекрасна мелодія в поєднанні з істерією Сандри створила сюрреалістичну сцену.
Ситуацію погіршувало мовчання Давіда, який слухав її прокляття, похиливши голову. Вона побачила, що Давід сягає рукою під подушку та виймає коробочку із синього оксамиту, а потім кладе на її бік ліжка, таємниче всміхаючись. Сандра замовкла і втупилася в коробочку, уже добре знаючи, що в ній. Почувалася як ідіотка, здивовано роззявивши рота.
— Я саме хотів тобі сказати, — мовив Давід, — що ми не можемо так далі жити і, на мою дуже скромну думку, маємо побратися. Бо я тебе кохаю, Джинджер.
Він говорив, уперше висловлюючи до неї свої почуття, — а на тлі звучав голос Фреда, який співав «Cheek tо Cheek».
Сандра мимовільно розплакалася й кинулася до нього в обійми. Ридаючи на його грудях, вона стала роздягатися, більше не стримуючи в собі жагу. Вони кохалися аж до світанку. Немає слів, якими можна було б описати те, що вона пережила тієї ночі. Це була блаженна радість.
Сандра тоді зрозуміла, що життя з Давідом ніколи не буде спокійним. Уже тоді в ній зародились побоювання, що все може зруйнуватися в одну мить.
Саме так і сталося.
За три роки, п’ять місяців і кілька днів від тієї неповторної ночі Сандра стояла біля недобудованої споруди, точнісінько біля місця, куди впав Давід. Її Давід! Там не було крові, бо її змили дощі. Хотіла б покласти тут квіти, але воліла не піддаватися емоціям. Вона приїхала сюди передусім для того, щоб зрозуміти.
Після падіння Давід у муках пролежав цілу ніч, поки його не помітив велосипедист, який проїжджав мимо і покликав на допомогу. Але було вже запізно. Давід помер у лікарні.
Коли римські колеги описали, як усе відбулося, Сандра не ставила багато запитань. Наприклад про те, чи був Давід увесь час при тямі. Вона воліла б знати, що він загинув на місці, а не вмирав через численні ушкодження та внутрішню кровотечу. Однак намагалася відігнати від себе найстрашніше запитання: чи вижив би Давід, якби хтось знайшов його раніше за велосипедиста?
