— Кілька днів тому я отримав імейл, — промовив поліціянт. — Послухай.
На комп’ютері була встановлена програма, яка зчитувала надісланий йому текст. Дзіні ввімкнув пристрій і обперся на спинку стільця, чекаючи. Електронний голос повідомив передусім анонімну адресу пошти «Yahoo». Імейл без заголовка звучав: «Він-не-та-кий-як-ти.-Шу-кай-у-пар-ку-Віл-ла-Ґло-рі».
Маркус був стурбований: це загадкове повідомлення могла надіслати лише особа, яка привела його сюди. Чому цей хтось написав незрячому поліціянту?
«Він не такий, як ти». Що це може означати?
— Відверто кажучи, мене більше хвилює друга частина: «Шукай у парку Вілла-Ґлорі».
Дзіні встав, підійшов до Маркусa, узяв його за плече й сказав майже благально:
— Я не можу туди піти. Ти вже знаєш, що маєш зробити. Іди й подивись, що там.
Протягом кількох місяців по смерті Давіда самотність була для Сандри наче захисною оболонкою, що відділяла її від світу. Це навіть був не стан, у якому вона перебувала, а місце, де вона могла розмовляти з чоловіком, не почуваючись через це божевільною. Вона наче відгородилася стіною від світу. Сандра відчувала, що лише тут ніхто й ніщо не може їй зашкодити. Дивно, але страждання її захищало.
Цей стан тривав аж до пострілів у каплиці Святого Раймондо з Пеньяфорта.
Вона думала, що помре. А потім стіна зникла. Сандра зрозуміла, що прагне жити. І через це почувалася винною. Протягом п’яти місяців вона наче й не жила: час минав, а вона застигла. Однак тепер Сандра замислилася, до якої міри дружина повинна зберігати вірність своєму чоловікові. Чи це нормально, що вона так хоче жити, хоча Давіда вже немає? Чи можна визнати це за зраду? Жінка розуміла, що думає про щось дивне. Але зараз вона вперше віддалилася від Давіда.
Ці роздуми урвав Шалберів голос:
— Дуже цікаво.
Вони були в готельному номері Сандри. Агент Інтерполу сидів на ліжку, роздивляючись фото, зняті на «лейку».
— Лише чотири? Більше не було?
Сандра вирішила не показувати йому фотографію священика зі шрамом на скроні. Однак Шалбер був поліціянт, а вона знала, як вони розмірковують. Завжди сумніваються.
«Пенітенціарії роблять добру справу, але їхня діяльність нелегальна. Вони не знають ані меж, ані правил», — сказав він. Тому для Шалбера те, що робила ця людина, було неприпустиме.
У поліційній академії жінку навчали, що всі винні, поки немає доказів їхньої невинності. Не можна вірити нікому. Під час допиту гарний поліціянт мусить брати під сумнів кожне слово підозрюваного.
Одного разу вона допитувала чоловіка, який знайшов у рівчаку труп жінки. Було зрозуміло, що він не має нічого спільного з її смертю, адже просто викликав поліцію. Сандра, однак, засипала його запитаннями. Наказувала йому повторювати відповіді, вдаючи, що чогось не розуміє, хотіла спіймати його на брехні. Нещасний терпів, наївно думаючи, що це допоможе знайти вбивцю. Не розумів, що він, якщо його зізнання будуть незв’язні, сяде за ґрати.
«Я знаю, що ти задумав, Шалбере, — подумала Сандра. — І не дозволю тобі цього зробити. Принаймні поки не впевнюся, що тобі можна довіряти».
— Лише чотири, — підтвердила вона.
Агент довго дивився на неї, сподіваючись, що Сандра скаже щось іще. Однак вона витримала його погляд. Відтак Шалбер повернувся до фото. Жінка думала, що він дасть їй спокій, але марно.
— Ти сказала, що вчора ввечері зустріла одного з них. Звідки ти знала, що це він, адже ніколи його не бачила?
Сандра усвідомила, що припустилася помилки. Проговорилася, коли вони були у квартирі Інтерполу.
— Я пішла до храму Сан-Луїджі-деї-Франчезі, щоб порівняти фото, зняте Давідом, з картиною Караваджо.
— Ти вже мені про це казала.
— Там був якийсь чоловік, я його не знаю. Він мене впізнав, але хотів одразу піти, — збрехала Сандра. — Я рушила за ним, погрожуючи пістолетом, і він сказав, що є священиком.
— Кажеш, він знав, хто ти?
— Я зрозуміла, що він мене знає, хоча й гадки не мала звідки.
Шалбер кивнув:
— Ясно.
Сандра могла б закластися, що він їй не повірив, але поки що воліла забути про це. Хай там як, справи йшли добре — якби було інакше, Шалбер піддав би її подальшим допитам. Жінка спробувала змінити тему:
— Як ти гадаєш, що може значити це темне фото?
— Не знаю. Наразі воно ні про що мені не говорить, — відповів Шалбер, ніби пробуджуючись від задуми, і віддав їй фото. — Фігаро затриманий, але якщо пенітенціарії цікавляться цією справою, то мають привід.
— Що ти думаєш робити? — спитала Сандра.
— Нападник став убивцею, його остання жертва мертва.
— Ти хочеш розпочати з неї?
— З брата. Він був там під час її смерті.
— Лікарі були переконані, що я знову стану ходити.
Федеріко Ноні сидів, зронивши погляд і поклавши руки на стегна. Він давно не голився й мав довге волосся. Під зеленою майкою ще можна було бачити м’язи спортсмена, але крізь холоші штанів було видно його худі нерухомі ноги, сперті на підніжку інвалідного візка. Він був узутий у кросівки «Nike» із чистими підошвами.
