— Ти помиляєшся, — відказав Шалбер. — Пенітенціаріїв не цікавить існування диявола. Вони застосовують науковий підхід, складають досконалі характеристики людей. З плином років вони набули величезного досвіду. По якомусь часі, крім сповідей покутників, вони стали збирати докладні дані щодо всіляких кримінальних випадків. Вони їх досліджують, аналізують, так само як це робив би сучасний криміналіст.
— Ти хочеш сказати, що вони також розкривають деякі справи?
— Інколи.
— А поліція про це не знає.
— Це таємниця, але все триває століття.
Сандра налила собі кави.
— То як вони діють?
— Якщо їм вдається розкрити якусь справу, знаходять спосіб, щоб анонімно поінформувати про це владу. В інших випадках втручаються самі.
Шалбер підійшов до валізи, що стояла в кутку, і відкрив її.
Сандра пригадала адреси в записнику Давідa, здобуті завдяки підслуховуванню поліційних повідомлень, — так її чоловік шукав цього священика на місцях злочину.
— Є. — Агент Інтерполу тримав у руці теку. — Справа малого Маттео Джінестри з Турина. Дитина зникла, і мати думала, що хлопчика викрав батько: вони розлучилися, і чоловік не погоджувався з рішенням судді щодо віддання сина під її опіку. Спочатку чоловік теж зник, а потім заперечив, що викрадав сина.
— Отже, хто це зробив?
— Поки поліція звинувачувала батька, дитину знайшли, цілу й неушкоджену. Виявилося, що Маттео викрали старші хлопці, з респектабельних родин. Дитину тримали в покинутому будинку й задумували вбити — для розваги, а може, з цікавості. Хлопчик розповів, що прийшов хтось і забрав його з того дому.
— Це міг бути будь-хто, чому саме священик?
— Недалеко від місця, де знайшли дитину, було виявлено аркуші з докладним описом того, що сталося. Один із підлітків мав докори сумління й сповідався священикові зі своєї парафії. На папері була записана його сповідь. — Шалбер дав Сандрі документ. — Прочитай, що занотовано на березі.
Вона подивилася на напис.
— Код c.g. 764-9-44. Що це?
— Це метод каталогізації, який застосовують пенітенціарії. Гадаю, цифри просто щось позначають, а літери з крапками можна розшифрувати як culpa gravis, тобто тяжкий гріх.
— Не розумію. Що дало початок слідству, яке провадив Давід?
— Агенція «Reuters» послала його до Турина, щоб він написав про цей випадок. А Давід знайшов ті аркуші, коли знімав фото. Усе почалося із цього.
— А до чого тут Інтерпол?
— Попри все пенітенціарії роблять добру справу, але їхня діяльність нелегальна. Вони не знають ані меж, ані правил.
Сандра налила собі ще кави й пила її стоячи, придивляючись до Шалбера. Мабуть, він сподівався, що вона скаже ще щось.
— Вам це підказав Давід, еге ж? — спитала вона.
— Ми познайомилися багато років тому у Відні. Він робив репортаж, я давав йому деякі поради. Коли він розпочав слідство щодо пенітенціаріїв, то зрозумів, що їхня діяльність виходить за кордони Італії, тому могла зацікавити Інтерпол. Кілька разів він телефонував до мене з Рима, розповідав, про що дізнався. А потім загинув. Та якщо він навів тебе на номер мого телефону, то хотів, щоб ти зі мною зустрілася. Я можу довести його роботу до кінця. Отже, що він залишив?
Сандра була певна, що Шалбер її обшукав, коли вона була непритомна, а також забрав пістолет, тому знав, що вона не має нічого при собі. Але жінка не хотіла передавати знахідки так просто.
— Ми повинні разом узятися за цю справу, — сказала вона.
— Ні, забудь про це. Ти сядеш на перший потяг до Мілана. Хтось хоче тебе вбити, у цьому місті тобі не буде безпечно.
— Я поліціянтка й можу про себе подбати, до того ж знаю, як провадити слідство, якщо ти про це.
Шалбер нервово став ходити кімнатою.
— Я волію працювати сам.
— Що ж, цього разу ти муситимеш змінити свої методи.
— А ти вперта. — Він став перед нею, піднісши вказівний палець. — За єдиної умови.
Сандра закотила очі.
— Так, я знаю. Ти головний, і я робитиму те, що скажеш.
Він був збентежений.
— Звідки ти знаєш?
— Я знаю про дію тестостерону на чоловіче его, — відказала Сандра. — Отже, розпочнімо?
Шалбер підійшов до комода, вийняв із шухляди пістолет Сандри й віддав їй.
— Тебе цікавлять місця злочину, чи не так? Учора, приїхавши до міста, я подався до однієї вілли, яку обшукувала поліція. Я помістив там апаратуру для прослуховування, маючи надію, що пенітенціарії прийдуть туди, коли поліція залишить це місце. Перед світанком я мав звукозапис розмови. Їх було двоє, і я не знаю, хто вони. Згадували про вбивцю на прізвисько Фігаро.
— Добре, я покажу тобі настанови Давідa. А потім спробуємо дізнатися щось про цього Фігаро.
— Здається, це досконалий план.
Сандра поглянула на Шалберa вже не вороже.
— Хтось убив мого чоловіка, а сьогодні вранці намагалися вбити мене. Я не знаю, чи нападник був той самий і який він має зв’язок із пенітенціаріями. Мабуть, Давід зайшов задалеко у своєму слідстві.
— Якщо ми їх знайдемо, дізнаємося про це від них.
