Навіщо Фігаро залишати без світла будинок незрячого поліціянта?
— Дзіні! — покликав Маркус, але не почув нічого у відповідь.
Він рушив коридором, що вів усередину будинку. Вийняв із кишені ліхтар і, тільки-но ввімкнув його, побачив, що прохід загороджений меблями, немовби їх перемістили під час утечі.
«Що тут сталося?» — міркував Маркус. Він намагався реконструювати перебіг подій. Парадоксально, але сліпота відкрила Дзіні очі, і він зрозумів. Анонімний імейл пробудив давні підозри.
«Він не такий, як ти».
Останки в парку Вілла-Ґлорі були підтвердженням, тому він зателефонував до Федеріко Ноні. Мабуть, дійшло до суперечки й Дзіні погрожував, що повідомить поліцію.
Чому він цього не зробив, давши Ноні час на приїзд сюди і вбивство?
Дзіні намагався втекти, але Федеріко — сильний, а передусім зрячий, — не дозволив йому цього.
Маркус був певний, що в цьому будинку хтось втратив життя.
Він рушив за котами до кабінету. Вже мав переступити поріг, коли зауважив, що тварини через щось перескакують. Спрямував у той бік світло ліхтаря й побачив, що за кілька сантиметрів від нього над підлогою щось блищить.
Це була натягнута нейлонова нитка, і лише коти могли побачити її в темряві.
Він не розумів, навіщо тут ця перешкода. Маркус переступив її та опинився в кабінеті.
Надворі лютувала буря, і здавалося, вона намагається ввірватися в дім.
Ліхтар освітив кабінет, і тіні поховалися за меблями. За винятком однієї.
Але це була не тінь. На підлозі лежав чоловік щокою в калюжі майже чорної крові. В одній руці він тримав ножиці, а другу стискав на шиї. Маркус нахилився над Федеріко Ноні, який вдивлявся в нього невиразними очима, викрививши рот у гримасі болю. Маркус збагнув, що сталося в цих стінах.
Дзіні запланував помсту. Незрячий наполягав, щоб Маркус зустрівся з поліціянткою, а коли обоє були в Музеї душ чистилища, вирішив утілити в життя свій план. Він зателефонував до Федеріко Ноні й сказав, що знає правду. Це було запрошення. І той прийняв його.
Чекаючи гостя, Дзіні влаштував пастку. Вимкнувши струм, зрівняв шанси. Вони не могли бачити один одного. Поліціянт діяв, як кіт, а Федеріко грав роль пацюка, якого треба впіймати.
Дзіні був вищий і краще почувався в темряві. До того ж він знав будинок, знав, як у ньому рухатися. Йому вдалося примусити Ноні спіткнутися, і тоді він ударив його ножицями. Справжнє покарання.
Маркус іще протягом хвилини придивлявся до трупа. Подумав, що припустився чергової помилки: дістав елемент, якого бракувало, і це уможливило помсту.
Відвернувся, щоб вийти з кабінету, коли зауважив, як коти завмерли біля французького вікна, що вело в сад.
Там щось було.
Маркус широко розчинив вікно, і всередину ввірвалася буря. Тварини зібралися біля лежака, на якому сидів П’єтро Дзіні, як і під час першого візиту Маркусa.
Священик освітив ліхтарем його незрячі очі. Дзіні не мав темних окулярів, і на його обличчі застигла згода з долею. Одну руку він поклав на стегно, а в другій тримав пістолет, із якого вистрелив собі в рот.
Маркус мав сердитися на Дзіні: поліціянт скористався ним, спрямувавши його фальшивою стежкою.
«Цей хлопець, Федеріко Ноні, досить уже терпів. Кілька років тому він упав на ноги, і це сталося саме з ним, спортсменом. Якщо втратити зір у моєму віці, можна з цим якось примиритися. Потім брутально вбили його сестру, майже в нього перед очима. Подумай, яким безпомічним він почувався. Один Бог знає, яка провина над ним тяжіє, хоча він не скоїв нічого поганого».
Дзіні міг сповістити поліцію, спрямувати слідство правильним шляхом і зняти обвинувачення з невинної людини, ув’язненої в Реджина-Коелі. Але він був переконаний, що Нікола Коста готувався до чогось більшого, що був не лише міфотворцем, а й небезпечним психопатом. Увага до нього, що з’явилася завдяки арешту, приспала злочинницькі інстинкти. Але по суті це був напівзахід. У ньому жило багато особистостей. Нарцистична не притлумлювала надовго другої, кровожерливої.
Крім того, для Дзіні це було питання честі. Федеріко Ноні посміявся з нього, виявивши його слабкість. Позаяк Дзіні знав, що втратить зір, він співчував хлопцеві, адже першим принципом кожного поліціянта є не вірити нікому.
До того ж Федеріко скоїв найстрашніший злочин, убивши свою сестру. Яка істота нищить те, що любить? Цей хлопець був здатний на все, тому, на думку Дзіні, заслуговував на смерть.
Маркус зачинив французьке вікно, наче спустив театральну завісу. Повернувшись до кабінету, він знайшов комп’ютер із клавіатурою, пристосованою під шрифт Брайля. Попри те що струм був вимкнений, комп’ютер працював — завдяки безперебійному блоку живлення.
Це був знак.
Сьогодні по обіді за допомогою синтезатора мови вони прослухали повідомлення, яке П’єтро Дзіні отримав кілька днів тому. Маркус, однак, був певний, що повідомлення довше і поліціянт урвав його відтворення, аби він не почув решти.
Знайшовши потрібну клавішу, він увімкнув пристрій. І почув холодний знеособлений електронний голос, що вимовляв таємничі слова, які тепер Маркус уже міг розшифрувати.
«Він-не-та-кий-як-ти.-Шу-кай-у-пар-ку-Віл-ла-Ґло-рі».
