Ловець тіні полностью

— Коли оглядатимеш сцену злочину — можливо, таку, де пролилася невинна кров, — ніколи не зупиняйся на запитаннях «Хто?» і «Чому?». Замість цього спробуй уявити того, хто здійснив цей злочин, його минуле, що привело його до такого вчинку, не відкидаючи тих, хто його любить або любив. Уяви, який він, коли сміється чи плаче, коли радіє чи сумує. Уяви маленьким, на руках у матері. І вже дорослим, коли він робить закупи в супермаркеті або сідає в автобус, обідає. І коли кохає. Тому що не існує людини, навіть найгіршої, не здатної переживати це відчуття.

Маркус затямив урок.

— Найкращий спосіб спіймати злочинця — зрозуміти, як він любить.

Віцеквестор Моро їхав по об’їзній у машині таємного спостереження.

На таких автівках без будь-яких розпізнавальних знаків поліціянти переміщувалися містом, коли хотіли залишатися непоміченими. Часто йшлося про конфісковані машини, які раніше використовували злочинці. Згодом їх передавали в користування квестурам.

Автомобіль, яким керував Моро, колись належав наркоторговцеві. На перший погляд здавалося, то був звичайний лімузин, однак насправді його устатковано надпотужним двигуном і подвійним кузовом. Саме в прошарку між двома кузовами митники і знайшли партію чистого кокаїну в п’ятдесят кілограмів.

Моро пригадав про той сховок під днищем автівки та вирішив, що кращого місця для перевезення особливого вантажу, щоб не впадало нікому в око, годі й шукати.

Щоб уникнути зустрічі з пресою, він скористався чорним входом до будівлі поліції з боку Віа-Сан-Вітале. Журналісти останнім часом не давали йому проходу, щоб отримати якісь новини про розслідування, і навіть виявляли агресію через смерть двох агентів. Віцеквестор взагалі ніколи не піддавався ні на яку полеміку, а протягом тривалої кар’єри йому багато разів доводилося ставати мішенню для журналістських нападок та критики. Такою була ціна його визнаного авторитету, і це подеколи боляче дошкуляло. Однак цього разу все було інакше. Якби журналісти дізналися, що саме він приховував, йому було б непереливки.

Бліде вранішнє сонце вже зійшло над Римом, але повітря залишалося свіжим. Дорожній рух уповільнювався. «Деякі речі знати небезпечно, — приміряв на себе цю думку Моро, поглядаючи на обличчя інших водіїв, що, як і він, чекали, коли відновиться рух транспорту. — Про деякі речі краще не знати». Але оті люди його не зрозуміли б. А тому краще дати їм можливість жити спокійно, не турбувати їхнє існування історіями, що їх він і сам не міг би пояснити.

Віцеквесторові знадобилася майже година, щоб дістатися до місця призначення: до похмурої будівлі з бетону посеред інших, схожих на неї, мов дві краплі води, побудованих у той період, коли деякі квартали міста стали здобиччю спекулянтів-забудовників.

Він припаркував автівку в боковій вуличці. Чоловік у цивільному — з його людей, — що чекав на нього перед входом до будівлі, рушив назустріч, і Моро передав йому ключі від машини.

— Усі вже нагорі, — коротко повідомив той.

— Добре, — кивнув віцеквестор, ступаючи до входу.

У фоє він зайшов у неприбраний ліфт, натиснув кнопку одинадцятого поверху. Піднявся на потрібний поверх, відшукав потрібні двері, натиснув на дзвінок. Йому відчинив експерт у білому спецодязі.

— Як справи? — запитав Моро.

— Майже закінчили.

Віцеквестор увійшов. Повітря в кімнаті було тяжке, з відчутними запахами хімічних реактивів, що їх використовують судмедексперти, але переважав ядучий дух дешевого нікотину й застояного повітря, який ні з чим неможливо сплутати.

Квартира була невелика, світло тьмаве. З довгого вузького коридору відвідувач потрапляв до чотирьох окремих кімнат. Біля входу стояла тумба з дзеркалом, у другому кутку — вішалка, завалена верхнім одягом.

Моро рушив уперед, на мить зупиняючись на порозі кожної кімнати. Перша кімната виявилася кабінетом. Там він побачив шафу для книжок з важкими томами з анатомії та медицини й великий письмовий стіл, покритий газетними аркушами, на якому стояла незавершена модель трищоглового судна, а поряд — клей, пензлі, настільна телескопічна лампа.

Окрім того, уся кімната була заставлена моделями літаків, кораблів, потягів, розміщених на полицях і навіть на підлозі. Моро впізнав модель De Havilland Flamingo DH-95[13] часів Другої світової війни із символами Королівських повітряних сил, фінікійський військовий весловий корабель-бірему та один з перших в історії електричний локомотив.