Дітей вітру було троє, усім по десять років. Їхньою жертвою став чоловік за п’ятдесят, комівояжер, що мав дружину та двох дітей, він їхав швидкісною трасою додому пересічного зимового вечора. На вітрове скло його автівки впала каменюка, скинута з підвісного переходу, вона пробила йому череп, залишивши після себе глибокий отвір замість обличчя. Трьох юних зловмисників знайшли, переглянувши записи камери відеоспостереження, встановленої на переході. Як потім з’ясували, та смертельна гра тривала вже кілька тижнів. Діти пошкодили багато транспортних засобів, і жодного разу ніхто не спіймав їх на гарячому.
Вогняному хлопчикові виповнилося вісім. Коли він обпік собі руку петардою, батьки вирішили, що стався нещасний випадок. Насправді він захотів відчути на собі загадкову могутність полум’я. Зрештою, було щось солодке в тому болю. Він уже давно приглядався до безхатченка, який ночував у старій машині, покинутій на паркувальному майданчику. Він підпалив його, попередньо обливши автівку каністрою бензину, поцупленою в батьковому гаражі. Безхатченко ледве вижив, отримавши страшні опіки на сімдесяти відсотках поверхні тіла.
У своїх коментарях до цих злочинів Джозеф Кропп не опускався до пошуків виправдання, однак намагався висвітлити приховані причини такої поведінки. «Багато хто запитує, як може дитина — істота, яку вважають чистою і невинною, — здійснити такий негуманний вчинок, як убивство. Однак, на відміну від убивств, вчинених дорослими, де можна визначити двох суб’єктів, убивцю і жертву, у випадку з тими, де залучені діти, сам убивця водночас є і жертвою. Як правило, жертвою батька, якого ніколи немає поряд, або здатного лише на те, щоб карати, а не любити чи хвалити. Або владної матері, не спроможної проявляти свою турботу та любов або з тенденцією спокусливого поводження у ставленні до власного сина. Дитина, яка страждає від знущань та насильства в родині, з якою батьки поводяться зневажливо, тенденційно відчуває провину через це, гадає, що вона заслуговує на погане ставлення. А тому вибирає схожого на себе однолітка, вразливого й беззахисного, і вбиває його, бо навчилася того, що слабший завжди мусить терпіти знущання. Насправді маленький убивця таким чином карає себе самого та власну нездатність давати опір приниженням».
Так сталося зі свинцевим хлопчиком, над яким від самого народження знущалися батьки, які виливали на нього власні страхи й тривоги. І батько, і мати обіймали доволі високі посади, щоб викликати підозру. На думку інших людей, їхній син був незграбний або просто невдаха, з яким завжди траплялися різні пригоди, що призводили до синців та переломів. І ось той самотній хлопчина знайшов собі найкращого друга. Ота дружба стала єдиною іскринкою щастя в його житті, і він навіть почувався щасливим, як інші діти. Проте одного дня він заманив свого дружка до бабиного льоху, там його зв’язав і важким молотком попереламував йому ноги й руки. Затим узяв лезо й порізав йому тіло. І нарешті проштрикнув гострим залізним кілком живіт. «Мені довелося так учинити, тому що він ніяк не хотів помирати».
Маркус, у якого через амнезію з пам’яті стерлися всі згадки про минуле, разом з дитинством, замислився: коли саме діти починають розуміти різницю між добром і злом та чи він змалку був здатний на таку відчайдушну відстороненість? Але відповіді на ці запитання так і не знайшов. А тому знову взявся за пошуки тієї справи, що його цікавила.
Утім наразі він не наткнувся навіть на згадку про соляного хлопчика або про скоєний ним злочин. Пенітенціарій знову оглянув теки в ящиках і скидані на купу документи навколо. Було очевидно, що пошук потребував багато часу. Він вирішив оглянути приміщення за допомогою ліхтарика, сподіваючись таким чином наткнутися на якусь підказку. Зупинився перед прочиненою шухлядою дерев’яної тумби. Підійшов ближче й побачив, що та заповнена старими відеокасетами. Витягнув її цілком, хоча щось усередині йому заважало це робити. Поклав на підлогу й нагнувся, щоб перевірити вміст. На кожній відеокасеті був підпис: «Агресивний психоз», «Антисоціальне порушення особистості», «Затримка розумового розвитку, ускладнена нападами жорстокості». Їх там було щонайменше тридцять.
Маркус заходився перечитувати написи, сподіваючись серед зазначених патологій відшукати таку, що відповідала б описанню соляного хлопчика, яке надав Нікола Ґаві: порушення на сексуальному ґрунті, періодичні напади агресії, помітна здатність до обману, високий коефіцієнт особистого інтелекту. Він настільки зосередився на роботі, що ліхтарик випав у нього з руки й покотився підлогою. Коли він потягнувся за ним, то помітив, що промінь ліхтаря освітив щось у кутку.
Там на підлозі лежав матрац, купа якогось ганчір’я, приставлений до стіни стілець, на якому лежали свічки і стояв туристична портативна плитка. Він спершу подумав про схованку якогось волоцюги, однак потім зауважив під стільцем ще одне.
Пару черевиків.
