— Ліворуч восьме та дев’яте ребра жінки мають сліди пошкодження, що вказує на можливий удар ножем, — сказав він.
Отже, спосіб вчинення вбивства, характерний для монстра, підтвердився й цього разу.
Перш ніж патологоанатом устиг щось іще сказати, за кілька кроків від тіл загавкали інші собаки.
У другому похованні знайшли два наплічники. Перший — червоний, а другий — чорний. Перший — більший, а другий — менший. Вони належали жертвам. Найперше й найпереконливіше пояснення, що спадало на думку: убивця, не маючи вдосталь місця в першій ямі, був змушений викопати другу.
Коли могильники відкрили чорний наплічник жінки й почали діставати його вміст, Сандра побачила, як змінився вираз обличчя Моро.
На обличчі суперполіціянта враз проступила маска розгубленості. Віцеквестор узяв предмет, який вона легко впізнала.
Тест на вагітність.
Мовчання поширилося як пошесть, ніхто в лісі не наважувався промовити ані слова. Усі присутні переживали однаковий жах.
— Автостопники, — тихо промовив віцеквестор Моро.
«Життя — це лише довга низка перших разів».
Сандра не пам’ятала, хто це сказав, але ту цитату пригадала, коли вже йшла з місця злочину. Раніше їй завжди здавалося, що її душа сповнена позитивного ставлення до життя, сподівань і надії.
Усе на світі колись відбувалося вперше. Наприклад, вона пам’ятала, як у дитинстві батько вчив її кататися на велосипеді.
«Ось так, тепер ти вже ніколи не забудеш, як це робиться», — приказував. І таки мав рацію, хоча тоді їй не дуже в це вірилося.
І пам’ятала, коли вона вперше поцілувалася з хлопцем. Таке теж не забувається, навіть якщо дуже хочеться: той був звичайним прищавим підлітком, у якого пахло з рота жувальною гумкою з ароматом суниці. Тоді вона вирішила, що поцілунок — це геть не сексуальна річ.
А ще існують перші рази, що бувають останніми. Сандра ніяк не могла собі уявити, що після шлюбу з Давідом цей досвід можна повторити з кимось іншим. Ось чому вона нізащо не одружилася б з Максом.
Хай там як, однак перші рази — хороші чи погані — назавжди залишали по собі слід у пам’яті й таїли якусь дивну магію. До того ж надавали цінний урок на майбутнє. Завжди. Окрім того випадку, свідками якого їм довелося стати цієї ночі в лісі.
Перший злочин монстра.
Бернгардові Єґеру було двадцять три роки, Анабель Меєр — дев’ятнадцять.
Він був з Берліна, а вона — з Гамбурга. Юнак недавно отримав диплом архітектора, а вона навчалася в мистецькому ліцеї. Познайомилися і вже кілька місяців по тому вирішили жити разом.
Два літа тому вони вирішили податися до Італії автостопом. Однак після двох тижнів мандрування півостровом безслідно зникли. Під час останньої телефонної розмови з рідними Бернгард та Анабель повідомили, що в них скоро буде дитина.
Це на них убивця вчився убивати.
Зважаючи на висновки слідчих експертів після вивчення місця злочину, усім стало зрозуміло: порядок дій убивці той самий, хоча й виконаний доволі невміло. Ніби діяв дилетант, що має хист і знає основи діла, але йому бракує необхідного досвіду, щоб виконати як слід власну роботу.
У цьому випадку річ була в деталях.
Куля, якою вбили юнака, розірвалася на рівні скроні, що здебільшого не призводить до негайної смерті. Ударів від ножа на тілі дівчини завдавали безладно по всьому животу, ніби вбивцею керував поспіх, а задоволення від своїх дій він не отримував.
До того ж не треба забувати про дитину.
Убивця не міг знати, що Анабель вагітна, — термін зовсім невеликий, щоб фізичні зміни стали помітними. Можливо, вона сама йому про це казала, однак було вже запізно. А може, він і сам усе зрозумів, коли знайшов тест на вагітність.
Дізнавшись про таку
У планах монстра не йшлося про дітей.
Можливо, через це він вирішив закопати тіла. А позаяк припустився помилки, то вирішив приховати це від усіх, і насамперед — від себе самого.
Та згодом, коли він здобув досвід, коли вже всі після двох буквально бездоганних убивств з відповідним жахом та обуренням визнали за ним неабияку майстерність, йому захотілося показати світу свій недосконалий дебют. Бо тепер ота «неуважність» могла набути ще й іншої вартості та перетворитися на його найбільший тріумф.
Річ у тім, що справа зникнення двох закоханих не опинилася в архіві численних випадків зникнення, що трапляються щороку в Італії, і про неї не забули, все ще сподіваючись на певний щасливий випадок, який майже ніколи не наставав.
Анабель Меєр була другою донькою в родині відомого німецького банкіра, впливового чоловіка, що скористався певними важелями на урядовців та італійські органи влади, щоб примусити їх не припиняти пошуки доньки. Таким чином про справу писали в газетах, говорили по телебаченню, її довірили найдосвідченішій команді поліціянтів на чолі з Моро.
