«Життя — це лише довга низка перших разів», — сказала подумки Сандра. І після останніх років, протягом яких вона все ховалася за захисним бар’єром об’єктива свого фотоапарата, можливо, для неї настав час ризикувати.
Отже, скориставшись тим, що всі телекамери були націлені на неї, позаяк вона стояла позаду віцеквестора Моро, Сандра звела правицю й осінила себе хрестом у зворотному напрямі так само, як зробив Астольфі в лісі біля Остії.
<p>Частина третя</p><p>Вчений психопат</p>Четвертий урок навчання пенітенціарія відбувся в найбільшій церкві світу.
Базиліка Святого Петра не мала собі рівних. Її побудував великий Браманте після того, як знесли попередній храм. Разом з портиком вона була 211 метрів завдовжки. Висота купола аж до кінчика хреста, що його вінчав, становила 132 метри.
Усередині в кожної деталі інтер’єру, у кожної статуї чи колони, у кожного фриза чи ніші була своя власна історія.
Коли Клементе вперше привів Маркуса до цієї величезної церкви спекотного червневого четверга, там було затісно від вірян, що змішалися з туристами. Однак важко було збагнути, кого з них привела туди віра, а хто прийшов просто із цікавості. На відміну від інших релігійних місць, тут не відчувалося нічого містичного.
Найважливіший символ християнства насправді прославляв насамперед тимчасову владу пап, які в ході історії, прикриваючись апостолом Петром, тільки користалися приводом піклування про духовні цінності, а в реальності дбали про матеріальні, так само як і будь-які інші можновладці світу.
Епоха пап-королів уже давно завершилася, однак ще можна було побачити мавзолеї понтифіків, що про неї нагадували. Здавалося, вони, заручившись підмогою найкращих майстрів свого часу, змагалися один з одним, хто залишить більш розкішний слід після своєї смерті.
Саме через надзвичайну красу та майстерність виконавців Маркус не міг зневажати отих служителів церкви, хоча таке марнославство й не мало нічого спільного з Господом.
У підземеллях Рима таїлися численні дива. Залишки Вічного міста, що правило світом завдяки своєму суспільному ладу та культурі, а ще — численні некрополі, деякі — християнської епохи: катакомби. Над одним з них, де вони й перебували, побудовано базиліку.
За віруваннями, саме тут знайшли могилу улюбленого апостола Христа. Однак лише 1939 року Папа Пій ХІІ надав дозвіл на розкопки, щоб з’ясувати, чи справді під землею поховано рештки святого Петра.
Таким чином на доволі значній глибині знайшли пофарбовану в червоне стінну кладку з нішею, на якій був напис, вирізьблений давньогрецькою мовою:
ПЕТР (O∑)
ENI
«Петро є тут».
