— Ти гадаєш, що я такий простак і повірю, ніби ти так легко зрадив свого хазяїна? Навіщо ти мене сюди привів?
Цього разу страшний удар ногою дістався Фернандо в бік. Він зігнувся й покотився підлогою. Та перш ніж Маркус устиг знову вдарити його, він звів догори руку, щоб його зупинити.
— Добре-добре… Це Кропп наказав мені привести тебе сюди.
Поки Маркус міркував, чи вірити його словам, Фернандо скористався єдиною рукою, щоб підтягнутися та сховатися за великим позолоченим дзеркалом.
— Чого треба Кроппу від мене?
— Хоче зустрітися. Але я не знаю навіщо. Присягаюся.
Маркус знову рушив до нього. Фернандо підняв руку, щоб захиститися від імовірного удару, але пенітенціарій схопив його за грудки. Підхопив наручники з підлоги, підтягнув чоловіка до чавунної пічки, щоб примкнути його до неї наручниками. По тому відвернувся й рушив до дверей, що вели до інших кімнат.
— Кроппа це не потішить, — заканючив Фернандо в нього за спиною.
Маркусові дуже кортіло заткнути йому рота.
— Зал без меблів, єдине місце, до якого можна було мене прикувати наручниками, — чавунна пічка… це ж треба, яка уява! — промовив однорукий і зареготав.
Маркус узявся за ручку дверей і натиснув. Двері відчинилися.
— Я невидимий. А невидимий чоловік знає, що його сила — в дисципліні. Якщо він буде дисциплінованим, усі помітять, який він сильний, — і знову засміявся.
— Цить! — насварив його пенітенціарій. Відчинив двері, але, перш ніж переступити поріг, востаннє повернувся до великого позолоченого дзеркала. На мить вирішив, що в нього почалися галюцинації, тому що прикутий до чавунної пічки чоловік тепер уже не був одноруким.
У нього тепер було дві руки. І в лівій він щось міцно стискав.
Голка шприца на мить блиснула в дзеркалі, і Маркус відчув укол у ногу, на рівні стегнової артерії.
— Примусь усіх вірити в те, ким ти є, — сказав Фернандо, поки наркотик проникав у кров Маркуса. Той ухопився за ручку дверей, щоб не впасти. — Тренуйся щодня протягом усього твого життя, натхненно та самовіддано. Навіть ти не зміг мене розгледіти, а ось тепер начувайся.
Маркус тільки цієї миті збагнув, що все було підготовлено заздалегідь. Зустріч біля будинку для людей похилого віку, наручники в задній кишені штанів, що їх він помітив, як йому здавалося, зовсім випадково, оте приміщення без меблів, зате з пічкою, встановленою якраз біля дверей, — бездоганна пастка.
Пенітенціарій відчув, що падає, втім, перш ніж знепритомніти, він востаннє почув голос Фернандо:
— Дисципліна, друже. Дисципліна.
Великий повний місяць зацікавлено заглядав у провулки центру Рима.
Моро підійшов до великого палацу в барочному стилі, де за документами про прописку мешкав однорукий. Житло, яке йому надали як вахтерові кондомініуму, було розташоване на першому поверсі. Віцеквестор не хотів відразу вламуватися, вирішив зачекати, щоб оцінити ситуацію. Він не був упевнений у тому, що чоловік удома, але тепер вже намітив собі мету й завтра буде готовий провести обшук без попередження.
Моро вже розвернувся був, щоб піти до машини, проте його зупинив якийсь дивний порух у темному завулку поряд з палацом. Хтось розчинив великі ворота з темного дерева. Через них з приміщення, де колись були розташовані конюшні, де тримали коней та карети, виїхав сучасний автомобіль-універсал.
Коли той проїжджав повз Моро, він побачив, що за кермом сидів чоловік без лівої руки. Його ніздрі були заткнуті заюшеними кров’ю ватними тампонами, а ніс посинів і розпухнув. Поряд з ним сиділа жінка за п’ятдесят із коротко стриженим волоссям махагонового відтінку.
Віцеквестор не став роздумувати, куди це вони їдуть о такій годині. Побаченого йому було досить, щоб кинутися бігом до місця, де він залишив машину. Зрізав шлях через темні провулки, сподіваючись випередити їх і причепитися слідом за «універсалом», перш ніж той виїде з лабіринту історичного центру.
Під час їзди автівка підскакувала на бруківці. Для Маркуса, який лежав у багажнику зв’язаним і з кляпом у роті, оті легенькі поштовхи прирівнювалися до ударів молотком по скронях. Із зав’язаними за спиною руками та зв’язаними щиколотками, він скоцюрбився в положенні зародка. Хустинка, що її запхали йому до рота, заважала дихати. Фернандо, перш ніж за допомогою Ольги закинути його до багажника, щосили зацідив йому в ніс, щоб бодай трохи помститися за побої, завдані Маркусом.
Пенітенціарій ще як слід не прийшов до тями після наркотику, що його підкосив, однак зі свого місця уже міг чути й адекватно сприймати уривки розмови двох колишніх медпрацівників з інституту «Гамельн».
— Ну, то я добре потрудився? — запитав інвалід-симулянт.
— Авжеж, — обізвався у відповідь жіночий голос. — Професор усе чув і дуже тобою задоволений.
Вона мала на увазі Кроппа? Отже, він таки був у палаці. Принаймні щодо цього факту Фернандо йому не збрехав.
— Але ти дуже ризикував, привівши його додому, — зауважила жінка.
— Зате пастку я підготував йому надійну, — захищався той. — Та й виходу в мене не було: інакше він за мною не пішов би.
— Він тебе розпитував про щось? Що ти йому розповів? — поцікавилася жінка.
