Марґарита вискочила на берег. Тіло її палало після купелі. Втоми вона ніякої не відчувала і радісно пританцьовувала на вологій траві. Враз вона припинила танці й насторожилася. Пирскання наблизилось, і з-за кущів верболозу виліз якийсь голий товстун у чорному шовковому циліндрі, зсунутому на потилицю. Ступні його ніг були в намулі, отож здавалося, що купальник у чорних черевиках. З того, як він гикав та відсапувався, виходило, що він був добре напідпитку, це, між іншим, потверджувалось і тим, що від річки раптом потягло коньяком.
Побачивши Марґариту, товстун почав приглядатися, а потім радісно заволав:
- Що таке? Чи ж не її бачу? Клодіно, та це ж ти, весела вдово? І ти тут? - і він поліз здоровкатися.
Марґарита відступила і з гідністю відказала:
- Пішов-но ти к бісовій матері. Яка я тобі Клодіна? Ти приглядайся, з ким заводиш мову, - і, подумавши хвильку, вона додала до своїх слів розлогу нецензурну лайку. Все це отверезило легковажного товстуна.
- Ой! - тихо гукнув він і стенувся. - Даруйте великодушно, світла королево Марґо! Я помилився. А виною коньяк, щоб йому лихо! - Товстун опустився на одне коліно, циліндр відніс убік, уклонився і залепетав, змішуючи російські фрази з французькими, якусь нісенітницю про криваве весілля свого друга в Парижі Гессара, і про коньяк, і про те, що його гнітить прикра помилка.
- Ти штани натягнув би, сучий сину, - сказала, добріючи, Марґарита.
Товстун радісно вишкірився, бачачи, що Марґарита не сердиться, і розчулено повідомив, що опинився оце тут без штанів, позаяк з неуважності залишив їх на березі Єнісею, де купався перед цим, і що він зараз же летить туди, добре, це близенько, а потім, віддавши себе її прихильності та опіці, почав відступати і задкував доти, поки не посковзнувся і навзнак не упав у воду. Але й падаючи, зберіг на обличчі, отороченому невеликими бакенбардами, усмішку захвату і відданості.
Марґарита ж пронизливо свиснула і, осідлавши щітку, яка тут же підлетіла, подалася над річкою на протилежний берег. Тінь крейдяної гори сюди не сягала, і увесь берег заливав місяць.
Тільки-но Марґарита торкнулася вологої трави, музика під вербами загучала дужче і веселіше спахнув сніп іскор над вогнищем. Під гіллям верб, усипаних ніжними пухнастими сережками, що їх було видно в місячному сяйві, сиділи у дві лави товстопикі жаби і, роздуваючись, мов гумові, грали на дерев’яних дудах бравурний марш. Світні трухлячки висіли на вербових галузочках перед музиками й освітлювали ноти, а на жаб’ячих пичках мінилося колихке світло ватри.
Марш гралося на пошанування Марґариті. Зустрічали її якнайврочистіше. Прозірчасті русалки зупинили свій танок над річкою й замахали Марґариті водоростями, і над пустельним зеленкуватим берегом простогнали далеко чутні їхні вітання. Голі відьми, вискочивши з-поміж верб, вишикувалися лавою і почали присідати та вклонятися придворними поклонами. Хтось козлоногий підлетів і припав до руки, розкинув на траві шовк, поцікавився, чи добре купалося королеві, запросив прилягти й відпочити.
Марґарита так і вчинила. Козлоногий підніс їй келих із шампанським, вона випила його, і серце її відразу пойнялося літеплом. Запитавши, де Наташа, вона дістала відповідь, що Наташа вже викупалась і полетіла на своєму кнурові вперед, у Москву, щоб звістувати про швидке прибуття Марґарита й допомогти приготувати їй вбрання.
Недовге перебування Марґаритине під вербами позначилось одним епізодом. У повітрі розтявся свист, і чорне тіло, вочевидь схибивши, шугнуло у воду. За якусь хвильку перед Марґаритою станув той самий товстун-бакенбардист, що так невдатно знайомився на тому березі. Він явно встиг уже переметнутися на Єнісей, бо був у фрачному вбранні, але мокрий з голови до ніг. Коньяк вдруге підвів його: висідаючи, він усе-таки опинився у воді. Але усмішки своєї він не втратив і в цьому прикрому випадку, і Марґарита, розвеселившись, допустила його до своєї руки.
Потім усі почали збиратися. Русалки дотанцювали свій танок у місячному сяйві та й розтанули в ньому. Козлоногий поштиво спитав у Марґарити, на чому вона дісталася на річку. Дізнавшись, що вона з’явилася верхи на щітці, сказав:
- О, навіщо ж, це незручно, - і миттю спорудив із двох сучків якийсь сумнівний телефон і зажадав у когось негайно прислати машину, що й справді за хвилину було виконано.
На острів упала булана відкрита машина, тільки на шоферському місці сидів не звичайний водій, а чорний довгоносий грак у цератовій фуражці і в рукавицях з відлогами. Острівець порожнів. У місячному сяйві розтанули на льоту відьми. Ватра догорала, і жариння затягувало сивим попелом.
Бакенбардист і козлоногий підсадили Марґариту, і вона опустилася на широке заднє сидіння. Машина гуркнула, скакнула і піднялася мало не до самого місяця, острів зник, зникла річка, Марґарита помчала в Москву.
