- Дозвольте мені відрекомендуватися вам, - зарипів Коров’єв, - Коров’єв. Вас дивує, що немає світла? Економія, як ви, безперечно, подумали? Ні, ні, та й ще раз ні. Хай перший-ліпший кат, хоч би один з тих, котрі сьогодні трохи пізніше матимуть честь прикладатися до вашого коліна, на цій же тумбі зітне мені голову, якщо воно так! Просто мессір не любить електричного світла, і ми вдамося до нього в найостанніший момент. І тоді його, йміть віри, не бракуватиме. Навіть, мабуть, було б добре, щоб його було менше.
Коров’єв сподобався Марґариті, й тріскуче його патякання заспокійливо вплинуло на неї.
- Ні, - відповіла Марґарита, - найбільше мене вражає, де все це вміщається. - Вона повела рукою, підкреслюючи цим неосяжність зали.
Коров’єв солодко вишкірився, від чого тіні ворухнулись у складках коло його носа.
- Найпростіше зі всього! - відповів він. - Тому, хто знається на п’ятому вимірові, нічого не варт розсунути приміщення до бажаних розмірів. Скажу вам більше, шановна господине, до чорт знає яких меж! Я, проте, - торохтів далі Коров’єв, - знав людей, які не мали уявлення не лише про п’ятий вимір, але й взагалі ні в чому нічого не петрали, та все ж таки витворяли справжнісінькі дива щодо розширення свого помешкання. От, до прикладу, один городянин, як мені розповідали, одержавши трикімнатну квартиру на Земляному валу, без жодного п’ятого виміру та інших речей, що від них макітриться в голові, як стій перетворив її на чотирикімнатну, перегородивши одну з кімнат надвоє.
Відтак цю обміняв він на дві окремі квартири в різних районах Москви - одну на три і другу на дві кімнати. Погодьтеся, що їх стало п’ять. Трикімнатну він обміняв на дві окремі по дві кімнати і став власником, як ви самі бачите, шести кімнат, правда, розкиданих у цілковитому безладді по всенькій Москві. Він уже намірявся доконати останню й найблискучішу штуку, вмістивши в газеті оголошення, що міняє шість кімнат у різних районах Москви на одну п’ятикімнатну квартиру на Земляному валу, як його діяльність, з не залежних від нього причин, дійшла краю. Може, він і має нині якусь там кімнату, тільки, запевняю вас, не в Москві. Оце проноза, а ви зводите правити про п’ятий вимір!
Марґарита, хоча і зовсім не правила про п’ятий вимір, а правив про нього сам Коров’єв, весело розсміялася, прослухавши розповідь про оборудки квартирного пронози. Коров’єв же вів далі:
- Але вертаймося до справи, Марґарито Миколаївно. Ви жінка вельми розумна і, безперечно, вже здогадалися про те, хто наш хазяїн.
Марґаритине серце стукнуло, і вона ствердно хитнула головою.
- Отож-бо, отож-бо, - казав Коров’єв, - ми вороги будь-яких недомовок і таємничостей. Щорік мессір дає один бал. Він зветься весняним балом повні, або балом ста королів. Народу! - тут Коров’єв ухопився за щоку, наче в нього засіпав зуб. - Втім, я сподіваюся, ви на власні очі пересвідчитеся. Так ось: мессір парубкує, як ви, певно, розумієте й самі. Але потрібна господиня, - Коров’єв розвів руками, - погодьтеся, що без господині...
Марґарита слухала Коров’єва, пильнуючи, щоб не пропустити яке слово, під серцем у неї було холодно, надія на щастя паморочила голову.
- Усталилася традиція, - говорив далі Коров’єв, - господиня балу має неодмінно називатися Марґариток), по-перше, а по-друге, вона має бути з місцевих. А ми, ось самі бачите, подорожуємо та й якраз перебуваємо в Москві. Сто двадцять одну Марґариту знайшли ми в Москві, а, чи вірите, - тут Коров’єв з розпукою ляснув себе по стегну, - жодна не придатна! І, нарешті, щаслива доля...
Коров’єв промовисто всміхнувся, нахиляючись станом, і знову похолоділо серце Марґаритине.
- Досить балаканини! - гукнув Коров’єв. - Геть балачки: ви не відмовитеся перебрати на себе цей обов’язок?
- Не відмовлюся! - твердо відповіла Марґарита.
- Баста! - сказав Коров’єв і, піднявши лампадку, додав: - Прошу за мною.
Вони пішли поміж колонами і нарешті дістались якоїсь іншої зали, в котрій чомусь дуже пахло лимонами, де чулося якесь шарудіння і де щось черкнуло Марґариту по голові. Вона стенулася.
- Не лякайтесь, - солодко заспокоїв Коров’єв, беручи Марґарйту під руку. - Це бальні вигадки Бегемота, нічого більше. І взагалі я насмію порадити вам, Марґарито Миколаївно, ніколи і нічого не боятися. Це нерозумно. Бал буде бучний, не приховуватиму від вас цього. Ми побачимо осіб, засяг влади яких свого часу був надзвичайно великий. Але, бігме, як здумаєш про те, наскільки мікроскопічно малі їхні можливості порівняно з можливостями того, в чиєму почті я маю честь перебувати, робиться смішно і навіть, я б сказав, сумно. До того ж і самі ви - королівської крові.
- Чому це королівської крові? - налякано шепнула Марґарита, горнучись до Коров’єва.
