- Ви гадаєте? - загорлав Фагот, прискалившись на галерею. - У такому разі і ви в одній ватазі з нами, бо колода зараз у вашій кишені.
На гальорці зануртувало, і почувся радісний голос:
- Справді! У нього! Тут, тут... Стривай! Та це ж червінці!
Глядачі з партеру викручували голови. На галереї якийсь ошелешений громадянин виявив у себе в кишені пачку, перев’язану банківським способом і з написом на обгортці “Одна тисяча рублів”.
Сусіди налягали на нього, а він, не виходячи з дива, колупав нігтем обгортку, намагаючись дізнатись, справжні це червінці чи якісь заворожені.
- Єй-єй, справжнісінькі! Червінці! - кричали з гальорки радісно.
- Зіграйте і зі мною в таку колоду, - весело попросив якийсь товстун з середини партеру.
- Авек плезір! - обізвався Фагот. - Але чому ж лише з вами? Всі радо приєднаються! - І скомандував: - Прошу дивитися вгору!.. Раз!.. - у руці в нього вигулькнув пістолет, він крикнув: - Два! - Пістолет смикнувся догори. Він крикнув: - Три! - зблиснуло, бахнуло, і відразу з-під склепіння, кружляючи поміж трапеціями, почали падати в залу білі папірці.
Вони кружляли, їх розносило навсібіч, забивало на галерею, відкидало в оркестр і на сцену. За кілька секунд дощ паперових грошей, усе густішаючи, досяг крісел, і глядачі почали ловити аркушики.
Піднімалися сотні рук, глядачі крізь папірці дивились на освітлену сцену і бачили найпевніші й найправдивіші водяні знаки. Запах також не залишав жодних сумнівів: це був ні з чим у принаді не зрівнянний запах щойно віддрукованих грошей. Спочатку веселощі, а згодом подив охопив увесь театр. Усюди гучало слово “червінці, червінці”, лунали вигуки “ах, ах!” і веселий сміх. Дехто вже повзав у проході, нишпорячи під кріслами. Багато хто стояв на сидіннях, ловлячи верткі, примхливі папірці.
На обличчях міліції спроквола почало вимальовуватися збентеження, а артисти безцеремонно почали висовуватися з-поза лаштунків.
У бельетажі почувся голос: “Ти чого хапаєш? Це мій! До мене летів!” - та інший голос: “А ти не штовхайся, я тебе сам як штовхану!” І раптом почувся ляпас. Відразу в бельетажі з’явився шолом міліціонера, звідти когось повели.
Загальне збудження наростало, і невідомо, у віщо це все переросло б, якби Фагот не припинив дощ з грошей, несподівано дмухнувши в повітря.
Двоє молодиків, обмінявшись багатозначними поглядами, знялися з місць і подалися прямісінько в буфет. У театрі стояв гомін, у всіх глядачів збуджено блищали очі. Так, так, невідомо, у що все це переросло б, якби Бенгальському не забракло сили зрушити з місця. Намагаючись якнайміцніше взяти себе в руки, він за звичкою потер їх і голосом найбільшої гучності заговорив так:
- Оце, громадянство, ми з вами бачили зараз випадок так званого масового гіпнозу. Суто науковий дослід, котрий якнайкраще доводить, що жодних чудес і магії не існує. Попросимо ж маестро Воланда викрити нам цей дослід. Зараз, громадянство, ви бачитимете, як ці, начебто грошові, аркушики зникнуть так само несподівано, як і з’явилися.
Тут він зааплодував, але один-однісінький, на обличчі у нього при цьому грала впевнена посмішка, але в очах цієї впевненості не було ані йоти, швидше в них проступало благання.
Публіці промова Бенгальського не припала до вподоби. Запала цілковита мовчанка, яку порушив картатий Фагот,
- А це випадок так званої брехні, - вістував він гучним козлячим тенором, - папірці, громадяни, справжнісінькі.
- Браво! - коротко ревнув бас десь угорі.
- Між іншим, цей, - тут Фагот показав на Бенгальського, - мені обрид. Лізе повсякчас, коли його не питають, облудними заувагами псує сеанс! Що б нам таке з ним зробити?
- Голову йому одірвати! - кинув суворо хтось на гальорці.
- Як це ви кажете? Га? - вмить відгукнувся на цю неподобну пропозицію Фагот. - Голову відірвати? Це ідея! Бегемоте! - гукнув він до кота. - Сповняй! Ейн, цвей, дрей!
І сталася небачена річ. Шерсть на чорному котові стала дибки, і він пронизливо нявкнув. Потім зібрався в клубок і, як пантера, метнувся просто на груди Бенгальському, а звідти перескочив на голову. Буркаючи, пухкими лапами кіт вчепився в ріденьку шевелюру конферансьє і, дико ревнувши, за два оберти зірвав цю голову з товстої шиї.
Дві з половиною тисячі людей у театрі скрикнули, як один. Кров цівками з розірваних вен на шиї вдарила вгору і залила манишку та фрак. Безголове тіло якось недоладно загребло ногами і сіло на підлогу. В залі залунали істеричні жіночі зойки. Кіт передав голову Фаготу, той за волосся підняв її і показав публіці, а голова ця розпачливо гукнула на весь театр:
- Лікаря!
- Ти будеш надалі варнякати казна-що? - грізно спитав Фагот у голови, що плакала.
- Не буду більше! - прохарчала голова.
- Ради бога, не мучте його! - раптом, перекриваючи гамір, пролунав з ложі жіночий голос, і маг повернувся на цей голос.
- Так що, громадяни, простити його, чи що? - спитав Фагот, звертаючись до зали.
- Простити! Простити! - залунали спершу окремі й переважно жіночі голоси, що згодом злилися в один хор з чоловічими.
- Як накажете, мессіре? - спитав Фагот у замаскованого.
