Через хвилину в глядацькій залі погасли кулі, спалахнула й дала червонястий відсвіт на низ завіси рампа, і в освітленому розрізі завіси постав перед публікою повний, веселий, як дитя, чоловік з голеним обличчям, у пом’ятому фраці і несвіжій білизні. Це був добре знаний усій Москві конферансьє Жорж Бенгальський.
- Отож, громадяни, - заговорив Бенгальський, усміхаючись, як немовля, - зараз перед вами виступатиме... - Тут Бенгальський перервав сам себе і заговорив з іншими інтонаціями: - Я бачу, що публіки на третє відділення ще прибуло. У нас сьогодні половина міста! Якось цими днями зустрічаю я приятеля і кажу йому: “Чом ти не заходиш до нас? Учора в нас була половина міста”. А він мені відповідає: “А я живу в іншій половині!” - Бенгальський зробив паузу, сподіваючись, що вибухне сміх, але позаяк ніхто не засміявся, то він продовжував: - ...Отож, виступатиме славетний чужоземний артист мосьє Воланд із сеансом чорної магії! Ну, ми-бо з вами розуміємо, - Бенгальський усміхнувся мудрою усмішкою, - що її зовсім не існує на світі й що вона не що інше, як забобон, а просто маестро Воланд високою мірою володіє технікою фокуса, що і вийде наяв у найцікавішій частині, тобто викритті цієї техніки, а позаяк ми всі й за техніку і за її викриття, то попросимо добродія Воланда!
Проказавши всю цю базгранину, Бенгальський зчепив обидві руки долонею до долоні й вітально замахав ними в проріз завіси, від чого та з тихим шарудінням розійшлася по боках.
Вихід мага з його цибатим помічником і котом, який вийшов на сцену на задніх лапах, дуже припав публіці до вподоби.
- Фотель мені, - неголосно наказав Воланд, і тої ж миті, невідомо як і звідки, на сцені вродилося крісло, в яке і сів маг. - Скажи мені, любий Фаготе, - запитав Воланд у картатого блазня, який, очевидячки, окрім “Коров’єв”, називався і так, - як по-твоєму, адже московське народонаселення значно перемінилося?
Маг подивився на принишклу публіку, вражену появою крісла з повітря.
- Саме так, мессіре, - неголосно відповів Фагот-Коров’єв.
- Ти маєш рацію. Городяни дуже перемінилися... зовні, я кажу, як і саме місто, до речі. Про костюми нічого вже й говорити, але з’явилися ці... як їх... трамваї, автомобілі...
- Автобуси, - шанобливо підказав Фагот.
Публіка уважно слухала цю розмову, беручи її за прелюдію до магічних фокусів. Куліси були запруджені артистами і робітниками сцени, і поміж їхніми обличчями виднілося насторожене, бліде обличчя Римського.
На фізіономії Бенгальського, який тулився збоку сцени, почало відбиватися спантеличення. Він ледь-ледь вивищив брову і, скориставшись паузою, промовив:
- Чужоземний артист висловлює своє захоплення Москвою, яка виросла в технічному відношенні, а також і москвичами, - на цих словах Бенгальський двічі посміхнувся, спочатку партеру, а потім галереї.
Воланд, Фагот і кіт повернули голови в бік конферансьє.
- Хіба я висловив захоплення? - спитав маг у Фагота.
- Ні в якому разі, мессіре, ви жодного захоплення не висловлювали, - відповів той.
- То що ж каже цей чоловік?
- А він просто збрехав! - гучно, на весь театр випалив картатий помічник і, звернувшись до Бенгальського, докинув: - Вітаю вас, громадянине, збрехавши!
З галереї плеснуло смішком, а Бенгальський здригнувся й витріщив очі.
- Але мене, певно, не так цікавлять автобуси, телефони та інша...
- Апаратура! - підказав картатий.
- Цілком правильно, дякую, - повільно говорив маг важким басом, - як набагато важливіше питання: чи перемінилися ці городяни внутрішньо?
- Так, це найважливіше питання, мосьпане.
За лаштунками почали перезиратися та стенати плечима. Бенгальський стояв червоний, а Римський був блідий. Але тієї миті, наче вгадавши зростання тривоги, маг сказав:
- Однак ми забалакалися, дорогий Фаготе, а публіка починає нудитись. Покажи нам для початку що-небудь простеньке.
Глядачі полегшено ворухнулися. Фагот і кіт розійшлися по різні боки рампи. Фагот клацнув пальцями, молодецьки гукнув:
- Три, чотири! - упіймав з повітря колоду карт, потасував її та й пустив стрічкою котові.
Кіт стрічку перехопив і пустив її назад. Єдвабна змія фуркнула, Фагот роззявив рота, як пташеня, і всю її, карта за картою, заковтав. Після цього кіт уклонився, шаркнувши правою задньою лапою, і викликав неймовірні овації.
- Клас! Клас! - захоплено гукали з-за лаштунків.
А Фагот тицьнув пальцем у партер і оголосив:
- Колода ця тепереньки, шановне громадянство, міститься у сьомому ряду в громадянина Парчевського, якраз між трояком і повісткою з викликом до суду в справі про виплату аліментів громадянці Зельковій.
У партері заворушилися, почали підводитись, і, нарешті, якийсь громадянин, котрого й справді звали Парчевським, увесь червоногарячий від подиву, видобув з портмоне колоду і почав тицяти її в повітря, не знаючи, що з нею робити.
- Хай вона лишиться вам на згадку! - прокричав Фагот, - Недарма ж ви казали вчора за вечерею, що якби не покер, то життя ваше в Москві було б геть зовсім нестерпне.
- Стара штука, - почулося з галереї, - цей у партері з тієї ж компанії.
