І ось тепер прорвало загату, звідусіль на сцену посунуло жіноцтво. В загальному збудженому гомоні, сміхові й зітханнях почувся чоловічий голос: “Я не дозволяю тобі!” - і жіночий: “Деспот і міщанин! Не ламайте мені руку!” Жінки ховалися за штору, залишали там свої сукні й виходили в нових. На табуретках із золоченими ніжками сиділи цілою лавою дами, які енергійно тупали в килим щойно взутими ногами. Фагот ставав на коліно, орудував металевою лопаткою, кіт, знемагаючи під горами сумочок і черевичків, волочився від вітрини до табуреток і назад, дівчина зі спотвореною шиєю то з’являлася, то зникала і дійшла до того, що вже цілком почала торохтіти по-французьки, і найдивнішим було те, що її з півслова розуміли всі жінки, навіть ті з них, котрі не знали жодного французького слова.
Загальний подив викликав чоловік, що затесався на сцену. Він ознаймив, що в його дружини грип і що тому він просить передати їй що-небудь через нього. На доказ того, що він справді одружений, громадянин ладен був показати паспорт. Заяву турботливого мужа зустріли реготом. Фагот же прогорлав, що вірить, як самому собі, й без паспорта, та дав громадянинові дві пари шовкових панчіх, а кіт від себе - футлярчик з помадою.
Жінки, що загаялися, поривалися на сцену, а зі сцени пливли щасливиці в бальних сукнях, у піжамах з драконами, у строгих візитних костюмах, у капелюшках, насунутих на одну брову.
Тоді Фагот оголосив, що через пізню пору крамниця зачиняється до завтрашнього вечора рівно за одну хвилину, і неймовірна метушня зчинилася на сцені, жінки наскоро, не приміряючи, хапали туфлі. Одна, як буря, увірвалася за ширму, скинула там свій костюм і заволоділа першим, що підвернулося, - шовковим, у величезних букетах, халатом і, окрім того, встигла підчепити два футляри парфумів.
Рівно за хвилину гримнув пістолетний постріл, дзеркала зникли, позападалися вітрини і табуретки, килим розчинився в повітрі так само, як і штора. Останньою зникла височенна гора старих суконь і взуття, і стала сцена знову строгою, порожньою і голою.
І ось тут у події втрутилася нова дійова особа.
Приємний, гучний та дуже настійливий баритон пролунав з ложі № 2:
- Все ж таки бажано, громадянине артист, щоб ви невідкладно викрили перед глядачами техніку ваших фокусів, а особливо фокуса з паперовими грішми. Бажано також і повернути на сцену конферансьє. Доля його непокоїть глядачів.
Баритон належав не кому іншому, як почесному гостеві сьогоднішнього вечора Аркадію Аполлоновичу Семплеярову, голові Акустичної комісії московських театрів.
Аркадій Аполлонович приміщався в ложі з двома дамами: літньою, дорого і модно зодягнутою, і другою - молоденькою та вродливою, зодягнутою простіше. Перша з них, як невдовзі з’ясувалося, коли складали протокола, була дружиною Аркадія Аполлоновича, а друга - далекою родичкою його, артисткою - початкуючою та багатонадійною, яка приїхала із Саратова і мешкала у квартирі Аркадія Аполлоновича та його дружини.
- Пардон! - відізвався Фагот. - Я перепрошую, тут викривати нічого, все ясно.
- Ні, даруйте! Викриття неодмінно потрібне. Без цього ваші блискучі номери залишать гнітюче враження. Глядацька маса вимагає пояснення.
- Глядацька маса, - урвав Семплеярова знахабнілий блазень, - начебто нічого й не вимагала? Але, беручи до уваги ваше вельми поважне жадання, Аркадію Аполлоновичу, я, бути по-вашому, доконаю викриття. Але для цього дозвольте ще один малесенький номерок?
- Чого ж бо, - зверхньо відповів Аркадій Аполлонович, - але неодмінно з викриттям.
- Слухаюсь, слухаюсь. Отож, дозвольте вас попитати, де ви були вчора ввечері, Аркадію Аполлоновичу?
З цим недоречним і навіть чи не хамським запитанням обличчя Аркадія Аполлоновича перемінилося, і вельми значно перемінилося.
- Аркадій Аполлонович учора ввечері був на засіданні Акустичної комісії, - дуже пихато ознаймила дружина Аркадія Аполлоновича, - але не розумію, яким чином це може стосуватися магії.
- Уй, мадам! - потвердив Фагот. - Натурально, ви не розумієте. Що ж до засідання ви в цілковитій омані. Виїхавши на згадане засідання, котре, до речі, й призначене на вчора не було, Аркадій Аполлонович відпустив свого шофера біля будинку Акустичної комісії на Чистих ставках (увесь театр принишк), а сам на автобусі поїхав на Єлоховську вулицю в гості до акторки пересувного районного театру Мілиці Андріївни Покобатько і пробув у неї в гостях близько чотирьох годин.
- Ой! - страдницьки вигукнув хтось у цілковитій тиші. Молода ж родичка Аркадія Аполлоновича раптом розреготалася низьким і страшним голосом.
- Усе зрозуміло! - гукнула вона. - І я давно підозрювала це. Тепер мені ясно, чому ця нездара дістала роль Луїзи!
І, несподівано розмахнувшись короткою і товстою бузково-рожевою парасолькою, вона вдарила Аркадія Аполлоновича по голові.
Ниций же Фагот, і він же Коров’єв, прокричав:
- Ось, шановні громадяни, один з випадків викриття, що його так настирно домагався Аркадій Аполлонович!
