- Ну що ж, - задумливо відізвався той, - вони - люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... Людство любить гроші, хоч би з чого ті не були зроблені, зі шкіри чи з паперу, з бронзи чи золота. Ну, легковажні... ну, що ж... і мил осердя інколи достукується в їхні серця... звичайні люди... загалом нагадують колишніх... квартирне питання лише зіпсувало їх... - І голосно наказав: - Начепіть голову.
Кіт, примірившись ретельно, насадив голову на шию, і вона точнісінько сіла на своє місце, наче й не залишала його. І головне, навіть шраму на шиї жодного не лишилося. Кіт лапами обтрусив у конферансьє фрак і пластрон, і з них пропали сліди крові. Фагот підвів сидячого Бенгальського на ноги, засунув йому в кишеню фрака пачку червінців і випровадив зі сцени словами:
- Котіться відси! Без вас веселіше!
Безтямно озираючись і хитаючись, Бенгальський додибав лише до пожежного поста, і тут йому стало зле. Він жалібно скрикнув:
- Голова моя, голова!
Серед інших до нього метнувся Римський. Конферансьє плакав, ловив руками щось у повітрі, мимрив:
- Віддайте мою голову! Голову віддайте! Квартиру візьміть, картини візьміть, тільки голову віддайте!
Кур’єр побіг за лікарем. Бенгальського спробували укласти на диван у вбиральні, але він почав відбиватися, зробився буйним. Довелося викликати карету. Коли нещасного конферансьє повезли, Римський побіг назад на сцену і побачив, що на ній діються нові дива. ї, до речі, в цей час чи трохи раніше, але тільки маг, разом зі своїм полинялим кріслом, щезнув зі сцени, і треба сказати, що публіка цього не завважила, захоплена тими дивовижами, які розгорнув на сцені Фагот.
А Фагот, спровадивши потерпілого конферансьє, вістував публіці таке:
- Тепереньки, коли позбулися цієї причепи, давайте відкриємо дамську крамницю!
І враз підлога сцени вкрилася перськими килимами, постали величезні люстра, освітлені з боків зеленуватими рурками, а поміж люстер - вітрини, і в них глядачі в радісному замішанні побачили всіляких барв і фасонів паризькі жіночі сукні. Це в одних вітринах, а в інших з’явилися сотні дамських капелюшків, і з пір’їнками, і без пір’їнок, і з пряжками, і без них, сотні черевичків - чорних, білих, жовтих, шкіряних, єдвабних, замшевих, і з ремінцями, і з камінцями. Поміж черевичками вродилися футляри парфумів, гори сумочок з антилопової шкіри, із замші, з шовку, а поміж ними - цілі купи карбованих золотавих довгастих футлярчиків, у яких буває губна помада.
Чортзна-відки взялася руда дівиця у вечірньому чорному туалеті, всім славна дівиця, якби не псував її дивовижний шрам на шиї, і заусміхалася біля вітрин усмішкою господині.
Фагот, солодко всміхаючись, оголосив, що фірма цілком безкоштовно обмінює старі дамські сукні та взуття на паризькі моделі й на паризьке ж таки взуття. Те саме він додав стосовно сумочок та всього іншого.
Кіт почав шаркати задньою лапою, передньою водночас виробляючи якісь жести, властиві швейцарам, які відчиняють двері.
Дівуля, хоч і хрипко, але солодко заспівала, гаркавлячи, щось малозрозуміле, але, висновуючи з жіночих облич у партері, дуже спокусливе:
- Герлен, Шанель номер п’ять, Міцуко, Нарсис Нуар, вечірні сукні, сукні коктейль...
Фагот крутився на всі боки, кіт вклонявся, дівиця розчиняла скляні вітрини.
- Прошу! - горлав Фагот. - Без жодних сумнівів і церемоній!
Публіка хвилювалася, але йти на сцену спершу ніхто не зважувався. Аж нарешті якась брюнетка вийшла з десятого ряду партеру і, посміхаючись так, що їй, мовляв, байдужісінько і взагалі наплювати, пройшла і бічним трапом піднялася на сцену.
- Браво! - гукнув Фагот. - Вітаю першу відвідувачку! Бегемоте, фотель! Почнемо зі взуття, мадам.
Брюнетка сіла у крісло, і Фагот миттю висипав на килим перед нею цілу купу туфель. Брюнетка зняла свою праву туфлю, приміряла бузкову, потупала в килим, оглянула каблук.
- А вони не тиснутимуть? - задумливо попитала вона. На це Фагот ображено вигукнув:
- Що ви, що ви! - а кіт від урази нявкнув.
- Я беру цю пару, мосьє, - сказала брюнетка з гідністю, взуваючи і другий черевичок.
Старі туфлі брюнетки було кинуто за штору, і туди ж подалася вона сама, супроводжувана рудою дівчиною і Фаготом, який ніс на плічках кілька модельних суконь. Кіт метушився, допомагав і для більшої ваги повісив собі на шию сантиметр.
За хвилину з-за штори вийшла брюнетка в такій сукні, що по всьому партеру прокотилося зітхання. Хоробра жінка, яка напрочуд повродливішала, зупинилася біля дзеркала, повела оголеними плечима, поторгала волосся на потилиці й вигнулася, намагаючись заглянути собі за спину.
- Фірма просить вас узяти це на пам’ять, - сказав Фагот і простягнув брюнетці відкритий футляр з флаконом.
- Мерсі, - згорда відповіла брюнетка і рушила трапом у партер.
Поки вона йшла, глядачі підхоплювалися, доторкувалися до футляра.
