- Га-Ноцрі! - сказав кат.
Га-Ноцрі ворухнув розбухлими губами і озвався хрипким розбійницьким голосом:
- Що тобі треба? Нащо підійшов до мене?
- Пий! - сказав кат, і просякнута водою губка на кінчику списа піднеслася до губ Ієшуа.
Радістю сяйнуло тому в очах, він припав до губки і жадібно почав усмоктувати вологу. З сусіднього сповпа линув голос Дісмаса:
- Несправедливо! Я такий самий розбійник, як і він!
Дісмас напружувався, але ворухнутися не зміг, руки його в трьох місцях на перекладині були затиснуті мотузяними звоями. Він втягнув живіт, нігтями вчепився в краї бруса, а голову тримав повернутою до стовпа Ієшуа, злість палала в його очах.
Хмара куряви накрила плац, відразу посутеніло. Коли пил пронесло, кентуріон гукнув:
- Тихо на другому стовпі!
Дісмас умовк. Ієшуа відірвався від губки і, намагаючись, щоб його голос звучав лагідно й переконливо, і не здобувшись на таке, хрипко попросив ката:
- Дай попити йому.
Дедалі темнішало. Хмара затопила вже півнеба, прямуючи на Єршалаїм, білі вируючі оболоки летіли попереду напоєного чорною вологою і вогнем хмаровища. Зблиснуло й загримотіло над самісіньким пагорбом. Кат зняв губку зі списа.
- Слав великодушного ігемона! - врочисто шепнув він і легенько штрикнув Ієшуа в серце.
Той скинувся, прошепотів:
- Ігемон...
Кров заструменіла в нього по животу, нижня щелепа судомно сіпнулась, і голова його обвисла.
Як вдруге ударив грім, кат уже поїв Дісмаса і з тими ж словами:
- Слав ігемона! - забив і його.
Збожеволілий Гестас перелякано скрикнув, тільки-но кат опинився побіля нього, але коли губка торкнулася його губ, прогарчав щось і вчепився в неї зубами. Через кілька секунд обвисло і його тіло, наскільки попускало мотуззя.
Чоловік у каптурі ступав слід у слід за катом і кентуріоном, а за ним зверхник храмової сторожі. Зупинившись біля першого стовпа, чоловік у каптурі уважно приглянувся до закривавленого Ієшуа, торкнув білою рукою ступню і сказав супутникам:
- Мертвий.
Те саме повторилося і коло двох інших стовпів.
Після цього трибун зробив знак кентуріонові і, обернувшись, почав відходити з вершини разом з начальником храмової сторожі й чоловіком у каптурі. Зайшла напівтемрява, і блискавки пропорювали чорне небо. З нього раптом пирснуло вогнем, і крик кентуріона: “Знімай кордон!” - потонув у гуркоті. Щасливі вояки кинулися бігти з пагорба, надягаючи шоломи.
Тьма заступила Єршалаїм,
Злива уперіщила раптово і заскочила кентурії ще на узвозі. Вода ринула так страшно, що, коли вояки бігли вниз, їм навздогін уже мчали вируючі потоки. Вояки ковзали й падали на розмоклому глинищі, поспішаючи на рівну дорогу, якою - вже ледве добачувана в поволоці води - відходила в Єршалаїм до нитки змокла кіннота. За кілька хвилин у паруючому вариві грози, води й вогню на горбі лишився тільки один чоловік.
Розмахуючи недарма вкраденим ножем, зриваючись на слизьких виступах, хапаючись за що трапиться, часом повзучи навколішки, він поривався до стовпів. Він то зникав у густій млі, то раптом висвітлювався сполохами.
Дірвавшись до стовпів, уже по литки у воді, він зірвав із себе обважнілий просякнутий водою талліф, залишився в самій сорочці й припав до ніг Ієшуа. Він перерізав мотузки на гомілках, піднявся на нижню перекладину, обняв Ієшуа і вивільнив руки від горішніх зав’язок. Голе мокре тіло Ієшуа впало на Левія і повалило його на землю. Левій тут же хотів взяти тіло собі на плечі, але якась думка зупинила його. Він залишив на землі у воді тіло з закинутою головою та розметаними руками і побіг, роз’їжджаючись ногами в глиняній кваші, до інших стовпів. Він перерізав мотуззя і на них, і ще два тіла обвалилися на землю.
Минуло кілька хвилин, і на вершині пагорба залишилися тільки ці два тіла і три спорожнілі стовпи. Вода била і повертала мерців.
Ні Левія, ні тіла Ієшуа на вершку пагорба в той час уже не було.
Розділ 17
Уранці в п’ятницю, тобто наступного після проклятого сеансу дня, усі присутні службовці Вар’єте - бухгалтер Василь Степанович Ласточкін, два рахівники, три друкарки, обидві касирки, кур’єри, капельдинери і прибиральниці - словом, усі наявні, не були при праці на своїх місцях, а сиділи на підвіконнях вікон, які виходили на Садову, і дивились на те, що діється під стіною Вар’єте. Під цією стіною у дві лави тулилася багатотисячна черга, хвіст якої був на Кудринській площі. На чолі цієї черги стояло близько двох десятків широковідомих театральній Москві перекупників.
