Коробки блищали в темряві. З одвірка на килим кольору тютюну проливався прямокутник світла. Далі — Гелі на ліктях підкрався ближче — в рамці одвірка виднілася паршивенька жовта кімната, залита ясним світлом із лампочки на стелі. Швидко, але невиразно говорив високий селюцький голос.
Його перебило бурчання:
— Ісус мені ніколи нічо не дав, а закон тим паче. — Тоді, досить несподівано, одвірок затулила гігантська тінь.
Гелі вчепився в килим; він лежав спаралізований, намагався не дихати. Тоді озвався інший голос: віддалений, дратливий.
— Ці плазуни взагалі ніяк Господа не стосуються. Вони просто мерзотні.
Тінь у дверях дивно пискливо реготнула — і в Гелі волосся дротом стало.
— Я тобі от шо скажу, шо тра робити… — На превелике полегшення Гелі, важкі кроки відступили. З сусідньої кімнати почувся скрип, наче відчинилася кухонна шафка. Коли він зрештою розплющив очі, освітлений одвірок стояв порожній.
— …як тобі надоїло їх туда-сюда таскати, то тра вивезти їх всіх у ліс, випустити й постріляти. Кожну до останньої, нахрін, позастрелювати. Тоді підпалити, — гучно заявив він на заперечення священника, — повикидати в річку, мені однаково. І нема проблеми.
Агресивна мовчанка.
— Змії вміють плавати, — сказав інший голос — це також був чоловік, білий, але молодший.
— Ну, в коробці ж, бляха, далеко не попливуть, нє? — Хрускіт, ніби Фариш щось вкусив; далі продовжив жартівливим крихким голосом: — Слухай, Юджине, як не хоч’ з ними бавитися, у мене в бардачку 38-й лежить. Я хоч за десять центів просто зараз з’їжджу і кожну до останньої постріляю.
Серце Гелі обірвалося. «Гаррієт! — очманіло думав він. — Де ж ти?» Ці чоловіки вбили її брата; якщо вони знайдуть його (а вони знайдуть, у цьому немає сумнівів), то також уб’ють…
Яка в нього зброя? Як він захиститься? Поряд із першою змією об сітку стала тертися друга, упершись їй мордою знизу в щелепу; вони скидалися на дві переплетені змії на медичному скіпетрі. Йому ніколи не спадало на думку, наскільки цей звичний — видрукуваний червоним кольором на материній колекції конвертів від Асоціації пульмонологів — символ насправді гидкий. У голові йому вихорилося. Заледве усвідомлюючи, що робить, Гелі потягнувся тремтячою рукою й відстебнув кришку коробки зі зміями перед собою.
«Отак, це їх затримає», — подумав він, перекочуючись на спину й втуплюючись у пінопластову стелю. Можливо, якщо зчиниться якась паніка, йому вдасться втекти. Навіть якщо його вкусять, може, встигне потрапити в лікарню…
Коли Гелі тягнувся до клямки, одна зі змій конвульсивно кинулася на нього. Тепер він відчував на долоні щось липке — отруту? Змія кинулася й бризнула на нього просто крізь сітку. Гелі похапцем витер руку ззаду об шорти, сподіваючись, що в нього нема ніяких подряпин і порізів, про які він забув.
Зміям знадобилося трохи часу, щоб усвідомити, що їх випустили. Ті дві, що спиралися на сітку, миттю попадали на волю; кілька секунд вони так і лежали нерухомо, доки інші не потягнулися вперед їм по спинах, подивитися, що ж відбувається. Миттю — наче за сигналом — до них ніби дійшло, що вони на волі, тож зграйка радісно розповзлась урізнобіч.
Заливаючись потом, Гелі випластував з-під крісла й, наскільки йому вистачало сміливості, швидко поповз через відчинені двері на світло, що лилося з сусідньої кімнати. Хоч як нудило від зловісності ситуації, він не посмів туди зазирнути, а твердо тримав погляд унизу, боячись, що вони відчують, як на них хтось дивиться.
Безпечно минувши двері, — принаймні поки що в безпеці, — він присів у тіні стіни навпроти, весь трусився й млів від скаженого серцебиття. Ідеї в нього закінчилися. Якщо хтось вирішить знову підвестися, зайти й увімкнути світло, його миттю побачать, беззахисного й притиснутого до обшивки з ДСП…
Він
Та нервувати його змушували ті, яких він не бачив. У коробці сиділо як мінімум п’ять-шість — якщо не більше. Де ж вони?
Зовнішня стіна з передніми вікнами тяглася прямо вниз. Залишалося сподіватися лише на туалет. Як тільки вибереться на дах, зможе повиснути з краю, а далі й зістрибнути. Гелі вже стрибав з дерев приблизно такої ж висоти.
Проте раптом Гелі розпачливо зрозумів, що двері туалету не на тому ж місці, що раніше. Він прокрався вздовж стіни — загалом задалеко, як на його погляд, у темну місцину, де був випустив змій, — але те, що йому здавалося дверима, виявилося зовсім не ними, а лише спертим на стіну листом ДСП.
