Маленький друг полностью

Гаррієт свиснула, тоді зачекала. Зрештою, коли здалося, що минуло вже багато часу, вона виповзла й зіп’ялася на ноги. До щоки причепилося щось схоже на розтовчений хітин жука, вона стерла його укритими пилом долонями, тоді обтріпала мурах з рук і ніг. Місяць затуляли обшарпані хмари, наче випари бензину. А потім їх зовсім знесло вітром, і подвір’я купалося в ясному безживному сяйві.

Гаррієт похапцем повернулася в тінь під будинком. На голому газоні світилося, як удень. Уперше за весь час до неї дійшло, що вона й не чула, щоб Гелі спускався сходами.

Вона визирнула з-за рогу. На сусідньому подвір’ї, де на траві бренькотали тіні листя, було порожньо: ані душі. Тривожачись дедалі більше, вона кралася вздовж стіни будинку. Крізь сітку рабіца вона трохи задивилася на глянсувату непорушність сусід­нього подвір’я, де серед осяяної місяцем трави виднівся самотній і покинутий дитячий басейн.

У тіні, спиною до стіни, Гаррієт обійшла будинок, та Гелі ніде й духу не було. Найімовірніше, він побіг додому й залишив її. Знехотя Гаррієт вийшла на газон і витягла шию, щоб зазирнути на другий поверх. На сходовому майданчику було порожньо, у досі прочинених вікнах туалету — темно. Нагорі світилося: рухи, голоси — надто невиразні, щоб розібрати.

Гаррієт зібралась із силами й вибігла на добре освітлену вулицю — та коли дісталася куща на розділювальній смузі, де вони залишили велосипеди, серце в неї спинилося й забуксувало, а сама Гаррієт завмерла посеред кроку, не вірячи власним очам. Обидва велосипеди лежали під усипаними білими квітами гілками, так, як їх і залишили.

На мить вона стала мов укопана. Тоді спам’яталася, присіла за кущем і впала на коліна. Велосипед Гелі був дорогий і новий; у цьому питанні він був сміховинно дріб’язковим. Схопившись за голову, вона його роздивлялася, щосили притлумлюючи паніку, а тоді розвела гілки й зиркнула через вулицю, на другий поверх будинку мормонів.

Спокій будинку, посріблені вікна другого поверху, що моторошно поблискували в темряві, наганяли на неї величезний жах, і тут враз її притиснуло серйозністю ситуації. Гелі там у пастці, це вже точно. І їй потрібна допомога, але часу нема і вона сама-самісінька. Гаррієт знетямлено посиділа на п’ятах, роззираючись у пошуках якогось рішення. Було вікно туалету, досі частково прочинене — та який із того толк? У «Скандалі в Богемії» Шерлок Голмс, щоб дістати Айріні Адлер з будинку, кинув у вікно димову шашку. Гарна ідея, та в Гаррієт не було нічого, окрім палиць і гравію.

Якийсь час вона так і сиділа в роздумах — а тоді під сильним і широким світлом місяця кинулася назад через вулицю, на сусіднє подвір’я, де вони були ховалися під смоківницею. Там навіс із пеканових дерев ховав неохайну розпростерту клумбу тіньовитривалих рослин (каладіумів, ломиносів), оточену шматками побілених каменюк.

Гаррієт упала на коліна й спробувала підняти камінь, але вони всі були зацементовані докупи. Зсередини приглушено, крізь рев кондиціонера, що виносив гаряче повітря з бічного вікна, різко й невтомно брехав пес. Ніби єнот у пошуках риби на дні потічка, Гаррієт занурила руки в зелену піну й навпомацки шукала щось у безладі заростей, доки пальці не зімкнулися на гладенькому шматку цементу. Обома руками вона його висмикнула. Пес не припиняв дзявкати.

— Панчо! — вереснув неприємний голос янкі: голос старої жінки, шорсткий, наче наждак. Схоже, вона була хвора. — Стули писок!

Схилившись від ваги каменюки, Гаррієт побігла назад на під’їз­ну доріжку каркасного будинку. Вона побачила, що в кінці доріжки стоять два пікапи. Один міссісіпський — округ Александрія, — а другий мав кентуккійські номери, і хай який тяжкий був камінь, дівчинка спинилася й змусила себе зафіксувати ті номери в пам’яті. Коли вбили Робіна, нікому не спало на думку запам’ятати номерні знаки.

Гаррієт швидко пригнулася за першим пікапом — кентуккійським. Тоді взяла шмат бетону (який, як вона тепер помітила, виявився не просто якимсь старим шматком бетону, а садовою фігуркою у формі скрученого кошеняти) і вдарила ним передню фару.

Цюк — згасло світло, розбиваючись — легко, ніби зі спалахом імпульсної лампи; цюк-цюк. Далі вона оббігла машину й порозбивала всі фари на пікапі Ретліффа — і передні, і задні. Хоч хотілося бити їх на повну силу, Гаррієт стримувалася; боялася будити сусідів, а самі фари розколювалися від одного доброго стукоту — наче яєчна шкаралупа — і просипалися на гравій великими трикутниками скла.

Вона зібрала найбільші й найгостріші уламки задніх фар та ввігнала їх у протектори задніх шин, якомога міцніше, але так, щоб не порізати руки. Тоді підійшла до авто спереду й зробила те саме. Серце гатило в грудях. Гаррієт кілька разів глибоко вдихнула, тоді обома руками, зібравши всі можливі сили, якомога вище підняла цементне кошеня й шпурнула ним у віт­рове скло.