Маленький друг полностью

Пізніше, коли Гаррієт згадувала той день, він здавався чіткою кришталевою, взірцевою точкою, де її життя повернуло на злигодні. Ніколи вона не була щасливою чи вдоволеною, та все ж не була й готова до того химерного потемку, що лежав на її шляху. До кінця життя Гаррієт пересмикуватиме від спогаду, що їй забракло сміливості залишитися на один останній день — на найостанніший! — і посидіти в ногах Ідиного крісла, поклавши їй голову на коліна. Про що б вони поговорили? Вона не знатиме ніколи. Їй болітиме, що вона сполохано втекла до того, як закінчився останній Ідин робочий тиждень; їй химерно болітиме, що все те непорозуміння якось сталося через неї; їй нестерпно болітиме, що вона не попрощалася з Ідою. Та понад усе їй болітиме, що вона надто задерла носа й не сказала Іді, що любить її. Крізь лють, крізь гордість вона не усвідомила, що більше ніколи Іду не побачить. Перед Гаррієт простягалося цілком по-новому мерзенне життя, просто звідти, з темного коридору за телефонним столиком; і хоч тоді воно видавалося новим, протягом наступних тижнів воно почне здаватися до болю знайомим.

109 L‘au — вечірка в гавайському стилі, з традиційними тамтешніми розвагами і їжею.

110 Tiddlywinks — змагальна настільна гра, у якій гравцям потрібно фішки відповідного кольору заганяти у спеціальний горщик.

111 Ідеться про спортивну комедію The Love Bug 1969 року.

112 Sanka — марка розчинної кави без кофеїну, одна з перших.

113 George Washington Carver — американський сільськогосподарський науковець і винахідник, що пропагував вирощування культур на противагу бавовні, а також методи запобігання збідненню ґрунтів. Один із найвизначніших темношкірих науковців XX століття.

114 Homeroom — період (а також кабінет, де це відбувається), коли учні збираються, щоб повідомити про свою присутність у школі й займатися іншими, не пов’язаними з навчанням справами.

  Розділ 6. Похорон

— У ті часи головну роль відігравала гостинність, — сказала Еді. Її голос — чіткий, пишномовний — без зайвих зусиль долав рев гарячого вітру, що нісся крізь вікна автомобіля; зарозуміло, навіть не сигналячи, вона ковзнула на ліву смугу й виїхала перед лісовозом.

«Олдсмобіль» був розкішним рельєфним ламантином світу автомобілів. Еді придбала його на автостоянці полковника Чіппера Ді у Віксберґу ще в 1950-х. Між Еді з водійського боку й Гаррієт, пониклої на протилежних дверцятах, розпростерлася широка ділянка порожнього сидіння. Там — біля бабусиної плетеної сумочки з дерев’яними ручками — лежали картатий термос кави й коробка пончиків.

— Коли ми жили в Напасті, материні кузени приїжджали неждано-негадано на кілька тижнів, і ніхто нічого поганого про це не думав, — розповідала Еді. Обмеження швидкості становило дев’яносто кілометрів на годину, проте вона їхала у своєму звичному темпі автомобільного дозвілля — шістдесят п’ять.

У дзеркалі Гаррієт побачила, як водій лісовоза ляскає себе по чолі й нетерпляче щось показує відкритою долонею.

— Але це я не про Мемфіських кузенів, — уточнила Еді, — а про тих, що з Батон-Руж. Міс Оллі, Джулза й Мері Віллард. І маленьку тітку Флаф!

Гаррієт пригнічено зазирала у вікно: тартаки й соснові рівнини, залиті абсурдним рожевим сяйвом світанку. Теплий пилюжний вітер задував волосся їй в обличчя, монотонно ляскав віддертим клапаном оббивки на стелі, торохкотів у целофановій накривці коробки з пончиками. Їй хотілося пити — і їсти також, — але пити не було чого, окрім кави, а пончики були розсипчасті й черстві. Еді завжди купувала вчорашні пончики, хоч вони були лише на кілька центів дешевші за свіжі.

— Материн дядько мав невеличку плантацію десь біля Ковінґтона. Вона називалася Анжуйською, — сказала Еді, вільною рукою висмикуючи хустинку; королівським, не інакше, рухом, наче звиклий їсти руками монарх, вона добряче вкусила пончик. — Ліббі водила нас трьох на старий Четвертий поїзд. На кілька тижнів приїжджали! У міс Оллі було маленьке підворіття ззаду, там стояла дров’яна пічка, стіл зі стільцями, і ми понад усе любили бавитися в тому підворітті!